Бандурка Данило Степанович


        Бандурка (Бандурко Рихлієвський, Малий) Данило Степанович – придворний, а згодом мандрівний кобзар. Народився 1738 року в Києві. Мати – Ганна, батько – Степан Рихлієвський – підданий Видубецького монастиря.
        У десятирічному віці почав навчатися грати на бандурі у кобзаря Матвія Волошина в м. Богуславлі. Навчався в нього всього рік. Після навчання його як талановитого кобзаря забирали до Київського губернатора Леонтьєва, в якого Данило Бандурка пробув три роки.
        Після смерті Леонтьєва Данило Бандурка повернувся до матері, в якої жив близько 7 років. Після цього пішов на Запорозьку Січ, де його приписали до Корсунського куреня. Тут перебував 6 років.
        З 1760 по 1761 рік приймав участь у гайдамацьких походах на території Правобережної України, яка на той час була під владою Польщі. У 1761 – заарештований і ув’язнений царською владою. 19 днів перебував в ув’язнениі у фортеці св. Єлизавети (нині Кропивницький). Ймовірно був виданий польській владі і страчений.

Джерело:
1. Ястребов В. Гайдамацкій Бандуристъ. // Киевская старина, 1886, №10, стор.: 379-388.
2. Лавров Ф. Кобзарі. Нариси з історії кобзарства в Україні. – К.: Мистецтво, стор: 57-59.
3. Жеплинський Б.М., Ковальчук Д.Б. «АНДУРКА (Бандурко Рихлієвський, Малий) Данило Степанович» Українські кобзарі, бандуристи, лірники. Енциклопедичний довідник. – Львів: Галицька видавнича спілка, 2011., стор. – 12.

ДАНИЛО БАНДУРКА ТА ГРИЦЬКО КОБЗАР

Про кобзарів XVIII ст. Данила Бандурка та Грицька Кобзаря маємо дуже коротенькі відомості.

У літературі розповідається, що козак-бандурист Данило Бандурка був активним учасником гайдамацьких збройних походів проти польсько-шляхетських поневолювачів. 19 червня 1761 року його було доставлено з Запорозької Січі до фортеці св. Єлизавети. Кобзаря звинувачували в приналежності до гайдамак.

Чим же займався Данило Бандурка на Січі? Насамперед він був хорошим бандуристом. Крім того, влітку косив у лугах сіно, пас і стеріг коней, охороняв козацьке майно та курені. Звичайно, брав активну участь у гайдамацьких бойових походах і як воїн не раз відзначався мужністю й відвагою.

Професор В.Ястребов у статті «Гайдамацький бандурист» повідомив, що знайшов у бібліотеці Київського університету слідчу справу, заведену судовими органами на гайдамацького бандуриста Данила Бандурка. Документ добуто з Єлизаветградського архіву.

Зміст цієї справи зводиться до розкриття характеру двох бойових походів гайдамаків до ряду міст і сіл, загарбаних військами шляхетської Польщі. Запис зізнання козака Корсунського куреня Данила Бандурка зроблено під час двох його допитів. Один короткий – в Січі 8 лютого 1761 року, другий більш докладний допит відбувся у фортеці св. Єлизавети 19 червня того ж 1761 року.

На допиті козак-бандурист подав про себе такі автобіографічні дані. Прозивають його Данило Бандурка, він же Малий. Народився у Києві від матері Ганни та батька Степана Рихліївського, підданого монастиря Видубецького. Оскільки зазначається, що в день допиту Бандуркові було 23 роки, то, очевидно, народився він 1738 року. Через десять років пішов навчатися грі на бандурі до бандуриста Матвія Волошина, який проживав у містечку Богуславлі. Учився в нього Данило всього рік. Після навчання його як талановитого кобзаря забирають до Київського губернатора Леонтьєва, в якого Бандурка пробув три роки. Шкода, звичайно, що не відомо, які саме думи та пісні співав та грав цей кобзар, у чому полягають особливості його виконавської майстерності.

Після смерті Леонтьєва Данило повертається до матері, в якої живе близько 7 років. Після цього відбуває на Запорозьку Січ, де його приписують до Корсунського куреня. Тут перебував Бандурка 6 років.

Саме на Січі кобзар разом зі своїми побратимами з Корсунського куреня вирішив відбути до Києва на поклони. Пізніше, 1760 року, піддавшись на вмовляння козаків Стеблівського, Платнеревського, Незамаєвського, Полтавського, Кисляківського та Канівського куренів, уперше поїхав на зимовник на ріці Інгул до козака Іркліївського куреня Василя Пугача. Згодом вирушили гуртом до Богуславля. Та їх спіткала невдача. Через повінь на ріці Висі вони не змогли здійснити своїх намірів і змушені були повернутися назад. Степом поїхали до слободи Плетений Ташлик. Минуло небагато часу, і товариство знову відбуло на зимовник на ріці Інгул до Корсунських курінних Панаса та Петра Кривеньких. І ось тут Бандурка одержує повідомлення, що йому конче потрібно негайно повернутися до Січі. Бандурка виконує наказ. Він з’явився до свого Корсунського куреня, де курінним отаманом був Іван Швидкий. Одразу ж Бандурка закували в кайдани. Після короткого допиту в Січовій військовій канцелярії та покарання нагайками його відправлено до фортеці св. Єлизавети.

На цьому й обриваються відомості про кобзаря Данила Бандурка. Як склалася його доля в подальшому житті – не відомо. Знаємо лише, що до річки Ташлик, яка протікала в межах колишніх запорозьких степів, підходить з південного боку балка Бандурка, а близько неї розташувалося село тієї ж назви. Можливо, висловлює припущення професор В. Ястребов, Данило Бандурка згодом оселився тут і доживав свій вік, залишивши по собі добру згадку у цих назвах67.

У літературних джерелах згадується також ім’я народного співця Грицька Кобзаря. Професор Київського університету С. І. Маслов у статті «Лірники Полтавської та Чернігівської губерній» подає такі відомості про Грицька Кобзаря, записані ним від лірника Миколи Діброви:

«В Іржавці Прилуцького повіту колись був кобзар Грицько. Про цього кобзаря Микола повідомив, що якось у полон до турків потрапило 20 козаків, серед них був і Грицько, тоді ще козак, як й інші. Цього Грицька було призначено наглядачем до решти козаків, що були під вартою.

За те, що він сприяв утечі полонених, давши їм турецький одяг, йому турки викололи очі. Сліпий він якимсь чином все ж «добрався у свій край» і «почав грати козацьких пісень, котрі про воїнство: як вони воювали, як вони із полону тікали»68.

Про гайдамацького ватажка Грицька Кобзаря на Україні колись побутували цікаві історичні легенди. Одну з них записав П.П.Чубинський від селян Канівського повіту:

«У Канівському лісі, недалеко від Канева, вбито два ватажки: Грицько Кобзар і Підкова… Їх обох там і поховали… те місце й досі звуть канівці кобзарів шпиль.

Кажуть, що ватажки були з запорожців, а їх дружина набиралась з охотників»69.

67 «Киевская старина», т. XVI. К., 1886, жовтень, с. 379–388.
68 Сб. Харьковского историко-филологического общества, т. XIII, ч. II, Харьков, 1902, с. 223.
69 Записки Юго-Западного отдела Русского географического общества, за 1873. К., 1874, с. 293-294.

Текст: Федір Лавров. Кобзарі. – К.: Мистецтво. , стор: 57-59.