Баран Михайло Миколайович


Український бандурист, композитор, художник, поет, заслужений працівник мистецтв України

        Михайло Баран народився 3 березня 1928 року в селі Хмелиська, тоді Скалатського повіту на Тернопільщині (нині Підволочиський район Тернопільської області) у свідомій українській просвітянській родині.
        Дитинство і юність провів у с. Жеребки Підволочиського району. З 1942 по 1944 роки навчався у гімназії в Тернополі. З 1944 року у м. Львові. Юнак від природи був щедро обдарований, захоплювався прекрасним. Кожен вид мистецтва цікавив хлопця і він мав хист його опанувати. З 1945 року брав уроки живопису у Р.Хробака та Р.Чистоганова, почав малювати.
        Ще до малярства Михайло Баран оволодів грою на скрипці, гітарі, а з 1958 року захопився бандурою. Гри на ній та теорії музики вчився у композитора-пісняра В.Листопада, спілкувався з уславленими кобзарями, як Євген Адамцевич та ін. Щоб поповнити багаж знань у царині теорії мистецтва, після служби у радянській армії (1949 – 53) Михайло п ’ять разів успішно складав екзамени до Львівського державного університету ім. І.Франка (тепер Львівський Національний університет ім. І.Франка). Однак його, репресованого, не приймали. Довелося захопитися за нижчі планки науки. У 1969 році закінчив Львівське культурно-освітнє училище і здобув спеціальність – керівник оркестру народних інструментів. З 1971 по 1988 роки був заступником голови правління Львівського обласного відділення Музичного товариства України.
        У 1979 році закінчив Дрогобицький державний педагогічний інститут ім. І.Франка, отримавши диплом вчителя музики та співів.
        З 1962 року Михайло Баран почав організовувати та керувати ансамблями та капелами бандуристів при трудових колективах. Навчав співу і гри на бандурі учнів львівських профтехучилищ, створив з них мішаний ансамбль бандуристів «Діброва». Цей колектив згодом налічував до 50 учасників, став капелою. За таким принципом у різний час створив мистецькі колективи, а саме: «Троянда», гурт дівчат-трудівниць «Зірниця», дитячі «Тополинка», «Вишиванка», «Калина» з жінок – викладачів кооперативного технікуму, «Срібні струни» – з колгоспників, «Нива» у с. Пнікуті. Чоловічий хор науковців «Жайвір», чоловічий квартет «Ясени» з викладачів кооперативного технікуму.
        Михайло Баран був взірцевим сім’янином. З дружиною Софією він виховав двох синів – Ореста і Тараса. Його діти постійно перебували в творчій домашній лабораторії, яку створював митець та великий поціновувач усього українського. І тому не дивно, що вже з 1964 року вперше зазвучало сімейне тріо «Жайвори» у складі батька Михайла та синів Ореста і Тараса.
        Мабуть, найбільше митець закарбувався в пам’яті людей як бандурист-кобзар та музикант. Його музична спадщина є дуже багатою та різноманітною. Музично-виконавська діяльність Михайла Барана не замикалася лише на концертній практиці. Він був одним з найактивніших діячів музичного життя не тільки Львівщини, але й цілої України. Він організовував Шевченківські вечори і приймав в них Участь. На Львівщині, Тернопільщині, Закарпатті, Гуцульщині, Буковині, Волині, Київщині, Черкащині; у зарубіжжі – Москві, Вашингтоні, Нью-Йорку, Філадельфії, у містах Канади, Австралії, Чехії, Словаччини, Польщі.
        У ювілейні роковини Т.Шевченка маестро виступав у Тернополі, Токах і Новому Селі Підволочиського району Тернопільської області, Києві, Каневі, Москві. Здобувши світове визнання у 1988 році йому присвоїли заслуженого працівника культури України.
        У репертуарі М.Барана – народні думи, понад 200 народних пісень і дум, творів українських композиторів і власних.
        Помер Михайло Баран 15 січня 2004 року у м. Львові.

Джерело:
1. Срібні струни Михайла Барана: Краєзнавча бібліографічна пам’ятка до 85-річчя від дня народження кобзаря / Підволочиська централізована бібліотечна система; методично-інформаційний відділ; уклад. М.Пліс. – Підволочиськ, 2013
2. П.Гуцал, Б.Мельничук «Баран Михайло Миколайович» // Тернопільський енциклопедичний словник: у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. – Тернопіль: Видавничо-поліграфічний комбінат Збруч», 2010. – Т. 1, стор – 78.
3. Фото – Енциклопедія Сучасної України (esu.com.ua).