Гумінілович Степан Володимирович


Huminilovych Stepan Volodymyrovych

Видатний український композитор, хоровий диригент, музикант

        Гумінілович Степан Володимирович ( 9.01.1916, с. Топірці, Городенківського повіту, тепер Івано-Франківської обл. – 27.01.1984, м.Торонто).
        Степан народився в сім’ї управителя школи Володимира Лазаревича. Його мати, Ангеліна Юзефівна теж була вчителькою. Коли Степанові йшов п’ятий рік, вона трагічно загинула. Якийсь час Степан жив зі своєю сестрою Марією в Устю, у своєї тети Аделії Загалевич. Через рік тато одружився вдруге з учителькою, яка працювала у Топорівській сільській школі – Ганною Сташків.
        У 1924 році Степан Гумінілович пішов до першого класу Топорівської народної школи, а через чотири роки – в Коломийську гімназію. Тут він не лише добре навчався, але й серйозно займався музикою (грав практично на всіх музичних інструментах), диригував студентським хором.
        Після гімназії Степан Гумінілович поступив до Вищого музичного інституту імені М. Лисенка у Львові, який закінчив у 1939 році. За час навчання в інституті був у складі джаз-колективу Леоніда Яблонського «Ябця», у гурт входили Богдан Весоловський та Анатолій Кос-Анатольський – також студенти цього інституту. Одним з доробків колективу було ревю «У мелодій ритмі». В цей час почав писати музику.
        Після закінчення інституту Степан Гумінілович повернувшись у Коломию де керував кількома хорами, організованими ним у довколишніх селах, багато часу приділяв спорту: став одним із найкращих футбольних воротарів краю. Також він активно приймав участь в підпільній праці ОУН, за що був заарештований гестапо.
        Можливо, загинув би, якби не трапилася нагода зголоситися на службу в дивізію СС «Галичина». Степан попрощався з рідними і у 1943 році в числі інших коломийських рекрутів подався на Захід. У чеському місті Брно його обмундирували й направили на курси підстаршин, які проходив у Гайделягері, Лауенбурзі. Повернувся в Нойгамер підхорунжим. Та його знову направили на старшинські курси до Кіншлягу, що біля Праги. Як у підстаршинській, так і в старшинській школах Степан організовував хори і давав концерти перед своїми побратимами. Повернувся до Нойгамера у званні хорунжого від дивізії, яку розбили під Бродами, майже нічого не лишилося. В терміновому порядку вона поповнювалася новими добровольцями.
        Однак війна для Степана Гумініловича лише починалася. Він ще брав участь у військових діях, що відбувалися в Словаччині, Словенії, Австрії – аж до 7 травня 1945 року, коли майже вся дивізія попала у британський полон. Далі – табори в Белярії, Ріміні. У рімінському таборі Степан Гумінілович організував і диригував чоловічим хором «Бурлака».
        Після звільнення 1946 року виїхав до міста Зальцбур в Австрії. Тут влаштувався на роботу вчителем фізкультури у місцевій гімназії. У вільний від роботи час диригував хором «Трембіта. Познайомився із гімназисткою Лідою Чуйко і в 1948 році з нею одружився. До Канади подружжя запросила його сестра Наталія Жолкевич, яка проживала в Торонто. Така нагода трапилася але з вимушеним заїздом до Південної Америки. Степан з Лідою не задумуючись поїхали. Так опинився він у Чилі. Там сім’я поповнилась синами Андрієм і Юрком. З часом дісталися до Буенос-Айреса, де й осіли надовго. Тут Степан і Лідія приймали активну участь в культурному життя української діаспори, стали членами «Просвіти», співали у хорі «Трембіта». Степан, уперше використовуючи рімінський репертуар, ставить музично-вокальну композицію «В мелодії ритму». Вийшли дві його платівки. В Аргентині в подружжя народжується третій син – Марко. Тоді Степан Гумілович й отримує дозвіл переїхати до Канади.
        У 1957 році, сім’я Гумініловичів опиняється в Торонто, біля сестри – Наталії Жолкевич-Гумінілович. На зустрічах з колишніми хористами рімінського табору військовополонених Гумінілович домовляється про відновлення легендарного хору «Бурлака». Так почав діяти при станиці Братства першої Української дивізії Української Національної армії (Торонто) нині відомий на увесь світ хор, яким до самої смерті керував Степан Гумінілович.
        Настав найбільш плідний період у творчості композитора. Одна за одною виходять платівки легкої танцювальної музики. У назвах пісень можна відчути ностальгію за рідним краєм і минулим життям: фокстрот «До тебе знову хочу я», танго «Бузок», «Прощання», «Мамо…», вальси «Я тут, ти там», «Неділю на Україні».
        Степан Гумінілович був одним із небагатьох композиторів України легкого жанру. В його дорібку перше місце займали численні оригінальні композиції, аранжування народних пісень, мелодій до св. Літургії тощо.
        Навесні 1984 року Гумінілович не зміг керувати хором, а 27 січня 1985 року відійшов у засвіти, залишивши в глибокому смутку дружину Лідію, синів Андрія, Юрка і Марка з невістками й онуками, сестер – Наталію Жолкевич у Канаді й Марію Меланюк – у Хорватії.

Джерело:
1. Житкевич Анатолій. Серце, наповнене піснями (meest-online.com).
2. Мохорук Д.І. Муза в погонах. До 90-ліття від дня народження нашого краянина з Топорівців композитора Степана Гумініловича. Газета «Край», 01.01.2007 року, №1 (871) (mohoruk.if.ua).
3. Наталія Храбатин. Як танго підкорило Галичину. «Галицький Кореспондент» (gk-press.if.ua).
4. Фото з обкладинки до платівки «Сніжинка« (Harmony records – HRS 1031).

Дискографія:

*Назва релізу (формат)Видавець - кат. номерПеріод виданняЗображення обкладинки
іншеМрійлива ніч (33 rpm/12″) ?
іншеBrodiaha and other songs ukrainian
(33 rpm/12")
Rusalka Records - LP RR 21 ? (1963)Rusalka Records_LP RR 21_front Rusalka Records_LP RR 21_back
іншеСніжинка / Snizhynka (“Snowflake”) (33 rpm/12″)Harmony records - HRS 10311974