Крушельницька Марія


Піаністка і педагог. Професор (1991). Заслужена артистка УРСР (1989), народна артистка України (2005). Онука А.Крушельницького та М.С.Крушельницької, племінниця В.Крушельницької, І.Крушельницького, Б.Крушельницького й О.Крушельницького, двоюрідна сестра Л.Крушельницької.

        Крушельницька Марія Тарасівна (Шушкевич Арета) народилась 31.12.1934 в м. Харків через кілька днів після того, як її батька — Т.Крушельницького — стратили в Києві за вироком виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР як шпигуна і терориста (разом з ним були тоді ж розстріляні її дядько Іван, а також іще 26 осіб, у т. ч., зокрема, Г.Косинка та Д.Фальківський). Щоб приховати від злого поголосу — «ворог народу» — походження своєї доньки, мати — Стефа Крушельницька — назвала її так, як заповів батько — Аретою, й записала під своїм дівочим прізвищем Шушкевич. Від 1935 разом з матір’ю жила в Курську (нині місто в РФ), туди була заслана її матір після страти батька та арешту діда, тітки і дядьків (1937 всі вони були страчені в місцях позбавлення волі; бабуся померла ще 1935). Після визволення Галичини від гітлерівської окупації в роки Другої світової війни 1941—1945 разом з матір’ю переїхала до Львова. Тут у соборі святого Юра її охрестили і дали друге ім’я — Марія, на честь бабусі. 1952 закінчила Львівівську середню (10-річну) спеціалізовану музичну школу (по класу фортепіано О.Процишина) при Львівівській консерваторії. За сприяння композитора А.Кос-Анатольського, який свого часу знав діда Марії Крушельницької і приятелював з її батьком, ще у Львові її гру прослухав відомий музикант Г.Нейгауз і тут же запросив її на навчання до свого класу в Московській консерваторії. Невдовзі вона почала виступати з сольними концертами. По закінченні консерваторії 1957 продовжила навчання в аспірантурі (кер. — Г.Нейгауз). 14 січня 1958 був реабілітований її батько і вона отримала новий паспорт, в якому була записана як Марія Крушельницька. 1960 закінчила аспірантуру й переїхала до Львова, стала працювати викладачем Львівської консерваторії (з 2000 — Львівської музичної академії), з 1991 — професор, двічі обиралася її ректором.
        З сольними концертами виступала в Києві, Львові, Миколаєві, Херсоні, Одесі, Тернополі, Рівному, Ужгороді, Чернівцях, Сумах, Луцьку, Вінниці, Луганську, Донецьку, Черкасах, Полтаві, Чернігові, а також у країнах Зхідної Європи та Америки.
        У її репертуарі твори: Л. ван Бетховена, Р.Шумана, Й.Брамса, О.Скрябіна, С.Рахманінова, А.Кос-Анатольського, Л.Ревуцького, В.Косенка, С.Людкевича, М.Колесси, Р.Сімовича, В.Барвінського, М.Скорика та ін.
        Виступала також солісткою симфонічних оркестрів Києва, Львова, Донецька (під орудою диригентів М.Колесси, Ю.Луціва, С.Турчака та ін.).
        Виконавська майстерність Марії Крушельницької відзначалася симфонічністю, масштабністю, драматизмом, емоційністю та експресивністю. В її інтерпретації завжди відчувалися піднесеність почуттів, неповторний особистий тон інтонації, схвильованість динамічних відтінків. Марія Крушельницька — артистка емоційного типу. Її індивідуальність під час виконання була відчутна в мелодійній вимові — в активній, щирій і небайдужій інтонації. Звукова палітра була багата й різноманітна. Виконавський стиль — глибоко романтичний і національний.
        Ще за доби СРСР Марія Крушельницька награла альбом з двох платівок (на радянській фірмі «Мелодія»). Уже за часів незалежної України видала компакт-диск з музичними та поетичними творами А.Кос-Анатольського.
Лауреат Республіканського конкурсу піаністів ім. М.Лисенка в Києві (1962, 2-га премія).
Серед її учнів — Й.Ермінь.

Література:

Кашкадамова Н. Грає Марія Крушельницька. «Музика», 1985, № 5; Білинська Л. Речиталь Марії Крушельницької. «Культура і життя», 1987, 23 серп.; Олексюк М. Молода осінь піаністки. «За вільну Україну», 1994, 27 груд.; Попович Ж. Двічі народжена із Крушельниць. «Дзеркало тижня», 2005, № 42 (570), 29 жовт. — 4 листоп.; Лисенко І. Словник музикантів України. К., 2005.

І.М. Лисенко.

Джерело: Енциклопедія історії України: Т. 5: Кон – Кю / Редкол.: В.А.Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. – К.: В-во «Наукова думка», 2008. (фото – esu.com.ua)

ПІДБІРКА ПУБЛІКАЦІЙ
Коли торкнулась клавіш молода душа...

У житті і творчості талановитої піаністки, професора Марії Крушельницької, не було фальшивих нот

Mariia-Krushelnytska_02Якби Марія Тарасівна захотіла приховати свій ювілей, то нічого б з того не вийшло. Учні б не дозволили. А їх у професора, колишнього ректора Львівської музичної академії імені Лисенка, – не один десяток. Саме вдячні учні завчасно згадали про її ювілей і зробили своєму педагогові незвичний подарунок – зібрали спогади, статті, рецензії і своїм коштом видали книгу «Марія Крушельницька». А ще випустили компакт-диск «Композитор Віктор Косенко. 11 етюдів у формі старовинних танців» у виконанні їхнього педагога. Вшанування ювілярки, презентація книги і компакт-диска відбувалися у колі її учнів і друзів в одному із залів Будинку вчених.

Її життя нагадує клавіатуру рояля – то біла клавіша, то чорна, то терни, то троянди… Марія Тарасівна – з розстріляного роду Крушельницьких. Трагедію і велич цієї галицької родини доволі повно описала двоюрідна сестра пані Марії Лариса Крушельницька у книзі спогадів «Рубали ліс». Нагадаємо, що їхній дід Антін Крушельницький був міністром освіти в уряді Української Народної Республіки. Він продавав свою землю, щоб друкувати читанки. Як і Михайло Грушевський, свято вірив у те, що освіта врятує світ. Антін Крушельницький у 1934 році разом з усією великою родиною покинув Галичину і виїхав до Харкова, сподіваючись на те, що своїми знаннями, своїм авторитетом зможе пригальмувати тотальну русифікацію Радянської України. Ніби до Сонця летіли, та потрапили у пекло… Трагедія родини Крушельницьких почалася 17 грудня 1934 року. У цей день в підвалах головного політичного управління НКВС у Києві було розстріляно 23 літераторів і митців, серед них були і письменники Тарас Крушельницький – батько Марії – та Іван Крушельницький – батько Лариси. Згодом винищили майже усю родину. Марія з’явилася на світ теж у грудні, але батько її вже не побачив… Після тих репресій дівчина з мамою і двоюрідною сестрою Ларисою опинилися в Курську. Сталося так, що мама Лариси не поїхала разом з усією родиною до Харкова, а залишилась у Львові. Кілька років вона безуспішно намагалася визволити доньку з більшовицького полону. Це вдалося зробити лише завдяки спільним зусиллям першої дружини Максима Горького Катерини Пєшкової, яка опікувалася дітьми репресованих від Червоного Хреста, і вдови польського маршала Пілсудського. Катерина Пєшкова дорогою до Женеви «контрабандою» вивезла Ларису в Галичину. А Марія разом з мамою Стефою зустріли в Курську німецьку окупацію. То були тяжкі роки – голодні і холодні. Але їм усміхнулася доля. Їхньою бідою перейнявся німець. Він був постачальником і їздив всією Україною. Дізнавшись, що у Львові живі-здорові батьки пані Стефи, допоміг вибратися з Курська. Це було літо1943 року, коли вже гриміла і палала Курська битва. Вони сіли в останній ешелон…

Одразу ж після визволення Львова Марія Крушельницька вступила до музичної школи-десятирічки при Львівській консерваторії. Обдарована дівчина закінчила десятирічку за сім років. 1951 рік – особливий у її житті. До Львова приїхав видатний радянський піаніст Генріх Нейгауз. Він дав відкритий урок разом з ученицею музичної школи Марією Крушельницькою. На партитурі Першого фортепіанного концерту Ф.Шопена професор Нейгауз зробив напис: «Талановитій Марії». Він же запропонував дівчині вступати до Московської консерваторії. З Москвою пов’язано 8 років життя Марії Тарасівни – п’ять років студентських і три роки аспірантури. Оскільки була донькою «ворога народу», вчилася під дівочим прізвищем мами – Шушкевич. А перша її вчителька гри на фортепіано Олександра П’ясецька-Процишин придумала для дівчини лагідне прізвисько – Шушка… У перші роки навчання в Москві Марія жила в гуртожитку (у кімнаті проживало семеро дівчат). Не було можливості з повною віддачею грати на інструменті. Пані Олександра через знайомих підшукала для своєї учениці приватне помешкання і сама оплачувала його… Коли Марія була ще студенткою, в аспірантурі Московської консерваторії вчився Олег Криштальський (нині професор нашої музичної академії). Наведемо фрагмент з його спогадів: «Вірна своєму походженню й вихованню, вона не приєдналася до богемної атмосфери, характерної для студентства Московської консерваторії. Відомою була історія, коли Марусю поселили в одній кімнаті зі студентками із Польщі. Перше, що вона зробила, – попросила скласти розпорядок дня: коли ми граємо, коли працюємо, коли спимо. Студентки, які своє перебування у Москві трактували як своєрідну розвагу, одразу ж втекли з тієї кімнати». Останні три курси Марія була Сталінською стипендіаткою….

Повернувшись у 1960 році до Львова, поринула у концертну діяльність. У 1962 році стала лауреатом Республіканського конкурсу піаністів імені Миколи Лисенка. Виконувала твори композиторів різних народів, але українська музика завжди була для неї пріоритетною – М. Лисенко, Л.Ревуцький, С. Людкевич,
М. Колесса, В. Барвінський, Р. Сімович, Б. Фільц, А. Кос-Анатольський. До речі, грати репресованого Василя Барвінського навіть у час «хрущовської відлиги» було небезпечно… Тільки старожили Львова можуть пригадати, що у 1963-1965 роках у нашому місті діяв Клуб творчої молоді «Пролісок». Вдивляюсь у фотографії членів президії клубу – Михайло Косів, Богдан Горинь, Юрій Брилинський, Марія Процев’ят, Марія Крушельницька… Невипадково колишній політв’язень Іван Гель назвав Марію Тарасівну шістдесятницею у музиці… Помітний слід у житті і творчості ювілярки залишив її добрий друг композитор Анатолій Кос-Анатольський. Не всі знають, що композитор писав гарні ліричні вірші. Є кілька його посвят Марії Крушельницькій. Марія Тарасівна випустила компакт-диск «Невідомий
А. Кос-Анатольський». У її виконанні звучать фортепіанні твори композитора, а народний артист України Богдан Козак читає його поезії.

Літа на осінь повернули. Марія Тарасівна, на відміну від багатьох жінок, не приховує свого віку. «Кому треба, той почислить», – говорить вона. Астрономи кажуть, що зорі найяскравіше світять восени і взимку. Я переконався у цьому, коли ювілярка сіла за рояль, коли торкнулась клавіш її молода душа…

На фото: Марія Крушельницька після концерту.

Борис КОЗЛОВСЬКИЙ. Високий Замок – інтернет версія. 04.05.2005 (wz.lviv.ua)

Двічі народжена із Крушельниць

Mariia-Krushelnytska_gazeta.dt_.ua_Чорноземи від ерозії захищає коріння дерев. Культурну спадщину народу від занепаду та знищення оберігають, зокрема, генеалогічні дерева старовинних родин. Одним із найдревніших на Галичині є рід Крушельницьких, який в історії України займає окремий розділ.

Перші згадки про них містить історичний літопис, де згадується, що в 1395 р. Владислав Ягайло надав предкові Крушельницьких шляхетські привілеї. У XV ст. акт було підтверджено майновим правом: «далисьмо село в тустанской волості Крушельницю». З часом у Крушельниці виділилися два великі роди — Ставниковичів та Чулевичів. Яскравою представницею першого стала «галицька Баттерфляй» — славетна співачка Соломія Крушельницька. Другий дав Україні вчених, музикантів, освітян. І серед них — Марія Крушельницька. Віртуозна, експресивна, неперевершена, але протягом десятиліть невизнана через тавро — «донька ворога народу».

Сандормохом — по інтелігенції

Антін Крушельницький, дід пані Марії, високоосвічена інтелігентна людина, був першим міністром освіти в уряді Української Народної Республіки. Щоб видати для дітей підручники рідною українською мовою продав земельну ділянку в Бережанах (містечко на Тернопільщині), хоча все життя мріяв побудувати там будинок і посадити сад. Батько пані Марії — Тарас, один із трьох синів діда Антіна, належав до перших українських пластунів, мав прізвисько Чача, створив пластунський гімн «Лісові чорти».

На початку 30-х років дід Антін, відгукнувшись на заклик Є.Коновальця перешкодити русифікації великої України, разом з дружиною, синами і донькою Володимирою залишили Львів та переїхали до Харкова. Їхали назавжди, тож забрали не тільки меблі, але й музичні інструменти, сімейні реліквії, архіви.

Проте Харків — тодішня столиця червоної УРСР — зустріла ворожо. Замість обіцяного просвітництва галичанам, аби не померти від голоду, довелося перебиватися тимчасовими принизливими підробітками. Переживши польську тюрму й переслідування, родина потрапила у справжні політично-ідеологічні лещата.

Якось уночі до їхнього помешкання увірвався загін у «тільняшках». Лише через півсторіччя Марія Крушельницька взнала, що її батька разом з братом Іваном, відомим поетом Григорієм Косинкою та ще кількома десятками людей розстріляли у грудні 34-го. Діда Антіна із донькою Володимирою, медиком за фахом, вислали на Соловки, до одного із найжахливіших таборів — Сандормоха. Та інтелектуали радянській владі заважали й тут — їх також розстріляли. Однак близьким про розправу нічого не повідомили. Стефанія Крушельницька, мати Марії, вистоювала на морозі під тюремними мурами величезні черги, аби передати чоловікові чисту сорочку та їжу. І ледь не під тюремними мурами у новорічну ніч на світ з’явилася дівчинка — Аретта. Ім’я дитині вибрав ще репресований батько. Аби вберегти доньку від переслідувань, мати записала її на своє дівоче прізвище — Шушкевич.

Тільки-но молода жінка одужала, вона одразу переїхала до Курська. Щоб прохарчуватись, обшивала актрис місцевого театру та новоспечену «пролетарську еліту». Якось прийшовши до клієнтки — «товаришки комісара», ледь не розридалась на порозі: кімната комуністки була обставлена меблями Крушельницьких! Яким чином, звідки ті всі стільці-шафи опинилися за сотні верст від Харкова?

Лише в 1943 р. молода жінка з дитиною наважилася повернутися до Львова.

Сіли ангели на плечі…

Тут починається новий етап у житті Марії Крушельницької. У рідних стінах її перехрестили (у повному розумінні) з Аретти на Марію Шушкевич. Хрестини відбувались у соборі святого Юра. Даючи дитині таке ім’я, представники колись знаної родини передусім сподівалися на охорону Богородиці, а по-друге — ім’я вибрали на честь бабці. Всі одразу почали звати дівчинку Марійкою. «І присутність двох ангелів за плечима я відчуваю все життя», — зізнається піаністка.

Усупереч війні, голоду і репресіям у дев’ять років у життя дівчинки ввійшла музика. До речі, саме бабця помітила любов онуки до музики і наполягла, аби матір віддала її на навчання.

Марія належала до перших випускників музичної школи-десятирічки, відкритої при Львівській консерваторії. Напередодні випускного вечора на прослуховування до Львова приїхав уже на той час усесвітньо відомий музикант Генріх Нейгауз. Маестро пристав на прохання свого друга, композитора Анатолія Кос-Анатольського, і прослухав гру Марії. «Моєю похресницею» жартома називав її Кос-Анатольський, який свого часу знав діда Антіна Крушельницького і приятелював із її батьком Тарасом. Нейгауза зворушила гра юної піаністки, й він зробив для неї виняток: запросив на навчання до Московської консерваторії, одразу зарахувавши у свій клас. Після завершення навчання галичанка закінчила в професора й аспірантуру.

Репресувати не можна реабілітувати

Однак тавро «доньки ворога народу» ще стояло навпроти прізвища Марії. І саме Кос-Анатольський, депутат Верховної Ради СРСР, під час так званої відлиги допоміг їй: на початку 60-х юна піаністка нарешті отримала новий паспорт із ще таким незвичним: «Марія Тарасівна Крушельницька».

Незабаром прийшло й визнання: перемога на всесоюзному конкурсі ім. М.Лисенка.

І все. Залізна завіса на довгі роки закрила перед талановитою музиканткою участь у престижних міжнародних музичних конкурсах, гастрольних турне. Вона реалізовувала себе на сцені старовинного Львова, у стінах рідної консерваторії, куди її запросили викладачем. У роки становлення української незалежності Марію Тарасівну двічі обирали ректором, нині вона викладає там.

Хоч троянди зів’яли,
музика вічна

Як і в кожної жінки, була в житті героїні таємна сторінка… Якось, переглядаючи старі документи, пані Марія навмання взяла один із них, піднесла до очей. І її огорнула прекрасна мелодія вальсу «Зів’ялі троянди» А. Кос-Анатольського з присвятою автора. Схвильована музикантка сіла до піаніно й заграла.

Нині, через десятиріччя, Марія Тарасівна зізналася, що автор мелодії почував до «похресниці» ніжні почуття й якось освідчився їй. Впродовж декількох років, ще за часів студентства пані Марії, вони листувалися. Кожний свій лист композитор нумерував та вкладав мелодію або вірш, присвячений блакитноокій Музі! Однак шлюбний вальс на їхню честь так і не прозвучав. Ще у студентстві дівчина вийшла заміж за свого ровесника, підтвердивши теорію єднання фізиків і ліриків. Більше того, її чоловік зрозумів прохання дружини і погодився: аби древній рід Крушельницьких не пішов у небуття, записати їхнього сина на прізвище матері.

Довгі роки Марія Крушельницька пропагувала українську музику, перша і чи не єдина виконувала на концертах твори В.Барвінського, А.Кос-Анатольського, М.Колесси, С.Людкевича, чию спадщину радянська критика з позиції «старшого брата» зверхньо віднесла до «третьосортної музики». І кожного разу до останнього дня свого життя серед почесних гостей на цих вечорах був присутній Кос-Анатольський. Намагався не пропускати концерти своєї улюблениці й «бог музики» Нейгауз.

Нещодавно піаністка, порадившись із кузиною, відомим львівським науковцем Ларисою Крушельницькою, видала компакт-диск з музичними та поетичними творами Анатолія Кос-Анатольського.

Роки не змінили Марію Крушельницьку, вона із задоволенням відгукується на запрошення своїх учениць, викладачок музики Романни та Ірини Новицьких, приїжджає до Тернополя, слухає гру їхніх учнів, радить, навчає. Адже хоч життя людини в’яне, мов троянда, та музика залишається вічною.

Жанна Попович, 28 жовтня 2005, «Дзеркало тижня. Україна» (gazeta.dt.ua)

ДИСКОГРАФІЯ
*Назва релізу (формат)Видавець - кат. номерПеріод виданняЗображення обкладинки
альбомЛ.Ревуцький. Фортепіанні твори
(LP/33/12″)
Мелодия / С10 06615-16
1976
альбом11 етюдів у формі старовинних танців у виконанні Марії Крушельницької (CD)UKRmusic - UM-CD 0182004