Максимюк Степан Дмитрович


Степан Максимьк

Відомий дослідник та колекціонер українських звукозаписів, музикознавець, автор численних статей і досліджень, присвячених українській музиці та музикам

        Степан Максимюк народився 16 червня 1927 року в Ужгороді на Закарпатті в родині політичних емігрантів з Галичини.
        До гімназії почав ходити в Ужгороді, пізніше в Модржанах біля Праги, а закінчив у Міттенвальді (Німеччина) 1946 року. У 1948 році одружився з Галиною, з дому Захвалинською. У 1949 році переїхав до Сполучених Штатів.
        Здобув освіту: у 1960 році одержав ступінь бакалавра в Американському університеті у Вашингтоні в ділянці міжнародних відносин та історії Східної Європи і Радянського Союзу. У 1964 році одержав ступінь магістра у цьому ж університеті на факультеті міжнародної служби також в ділянці міжнародних відносин та історії Східної Європи і Радянського Союзу.
        З 1955 до 1987 року працював у сфері міжнародного радіомовлення на державній радіостанції «Голос Америки» переважно на посаді радіопродюсера. Від 1987 року — на пенсії.
        Тривалий час колекціонував українські платівки та звукозаписи. Також займався звуковидавничою діяльністю, найбільш помітними досягненнями якої є видання в 1970 році альбому бандуриста Зіновія Штокалка, співпраця в ювілейному 15-платівковому виданні під назвою «Народна музика Америки» з нагоди 200-ліття її незалежності в 1976 році та інші видання давніх українських звукозаписів.
        Степан Максимюк автор кількох десятків дискографічних статей і досліджень, присвячених українській музиці та українським музикам, які друкувалися в українських газетах і журналах, член Української Вільної Академії Наук у Сполучених Штатах, Українського Історичного Товариства, Наукового Товариства ім. Шевченка в Україні та США, Вашингтонської Групи українських професіоналістів та член Краєвої УАКРади.
        2003 року у видавництві Українського Католицького Університету у Львові з’явився друком збірник праць Степана Максимюка «З історіїукраїнського звукозапису та дискографії», у якому зібрано 30 статей та різні матеріали про його колекціонерську, звукозаписну і дослідницьку діяльність. У 2014 році вийшла і друга ґрунтовна праця «Бібліографія українських звукозаписів, 1903-1995». Видання охоплює статті, рецензії, нотатки й анонси, окремі монографічні дослідження про український звукозапис від фонографів до сучасних електронних носіїв. Збір інформації тривав тридцять п’ять років. Праця поділена на дві частини: «Бібліографія українських звукозаписів» та «Каталоги звукозаписних фірм».
        Унікальна колекція звукозаписів та життєвий доробок Степана Максимюка став досі найбільшим серед українських фахівців у цій галузі. Цей його подвиг перейшов в національне надбання, яке значно заповнює дотеперішню прогалину в українській науці.
        Про діяльність Степана Максимюка вже з’явилася література пера радіожурналіста Миколи Француженка (Вашингтон), професора Олександра Козаренка (Львів) та інших.

Джерело:
1. Роман Савицький, мол., Вступ до книги «З історії українського звукозапису та дискографії» / Степан Максимюк; В.о. НАН України. Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича.– Львів, Вашингтон : Вид-во Українського Католицького Ун-ту, 2003., стор. 9 – 11.
2. Володимир Пилипович, Юрій Ясіновський. Про Степана Максимюка та його дискографічну працю, з книги «Бібліографія українських звукозаписів, 1903-1995» /Степан Максимюк ; [ред. Ю. Ясіновський] ; Укр. Катол. ун-т, Ін-т літург. наук, Львів. нац. муз. акад. ім. М. Лисенка, Каф. муз. медієвістики та україністики. – Львів : Тарас Тетюк [вид.], 2014., стор.5 – 8.