Не журись!, театр-кабаре (Львів, Україна)


Не журись, театр-кабаре_01

зліва на право: Віктор Морозов, Остап Федоришин, Юрій Винничук, Василь Жданкін, Андрій Панчишин, Кость Москалець, Юрій Саєтко та Тарас Чубай

Не журись, театр-кабаре_02

        «Не журись!» – популярний театр-кабаре організований у 1988 році в м. Львові. В основі музично-театралізованих вистав театру авторські пісні, політична сатира, пісні українських січових стрільців та вояків УПА.
        Історія театру «Не журись!» починається з 1986 року, коли львівський письменник Юрій Винничук почав організовувати концерти від «Клубу Творчої Молоді» з виступами бардів Андрія Панчишина, Віктора Морозова і Тараса Чубая, запрошуючи також Віктора Неборака. А перший їх виступ під назвою «Не журись!» відбувся 20 вересня 1987 року на День міста Львова.
        Після кількох успішних виступів музиканти запланували організувати театр авторської пісні, але в результаті вирішили робити виступи у кабаретному стилі, і у червні 1988 року при громадській організації «Товариство Лева» був утворений театр-кабаре «Не журись!». Директором новоствореного театру став Остап Федоришин.
        З початків своєї діяльності «Не журись!» насамперед був театром авторської пісні, де головний акцент припадав передусім на музику і тексти пісень, хоч його учасники намагалися максимально театралізувати музичні вистави, працювали з різними режисерами і потроху навчалися акторської майстерності.
        Найбільшої популярності естрадний театр здобув протягом 1988-1991 років, створивши цілу низку музично-театралізованих вистав, у яких гостро й дошкульно висміював тогочасну комуністичну владу, а також представляв глядачам заборонені тоді пісні українських січових стрільців, вояків УПА і т.д. До речі, національний гімн «Ще не вмерла Україна» (в ті часи ще заборонений) прозвучав зі сцени уперше 5-ого жовтня 1989-ого року в концертній залі Львівської філармонії саме у виставі театру «Не журись!» «Повіяв вітер степовий».
        До першого складу театру (вистава «Від вуха до вуха») входили такі виконавці: Юрій Винничук, Василь Жданкін, Віктор Морозов, Стефко Оробець, Андрій Панчишин, Юрій Саєнко, Остап Федоришин, Тарас Чубай. В інших виставах брали участь десятки різних виконавців, таких як Богдан Стельмах, Олег Лихач, Богдан Рибка, Орест Хома, Тризубий Стас (Станіслав Щербатих), Олесь Драч, Тетяна Каспрук, Богдан Генгало, Леся Бонковська, Леся Соболевська, Зенко Филипчук, Ігор Крут, Роман Микитюк, Олег Лишега, Тарас Кулай, Володимир Гранатир, Петро Рачинський, Петро Смола, Богдан Лоза та багато інших.
        Великою популярністю серед глядачів користувалась гумористична пара – «пані Стася і пан Дзюньо» (О.Федоришин та Б.Рибка).
        Режисерами окремих вистав театру були Софія Кохмат, Володимир Кучинський, Сергій Проскурня, Василь Образ. Художники театру – Володимир Кауфман, Юрій Кох. Директор – Остап Федоришин. Мистецький керівник – Віктор Морозов.
        Основні вистави театру – це «Від вуха до вуха» (1988), «Вертеп», «І мертвим, і живим, і ненарожденним», «Картотека пана Базя», «Повіяв вітер степовий» (1989), «Пісні з-за ґрат» (1990), «Золота лихоманка» (1992). Музичні фоноґрами цих вистав були записані у «Студії Лева» (м.Львів) і видані на аудіокасетах в Україні та Канаді (фірма «Кобза»). На основі пісень театру було також створено декілька музичних телевізійних фільмів – «Не журись!» (Київ, 1989), «Ось така історія» (Львів, 1989), та багато розважальних телепрограм.
        Театр «Не журись!» активно концертував по Україні, а також побував з гастролями у багатьох країнах світу – Канаді, США, Австралії, Бразилії, Аргентині, Парагваї, Англії, Бельгії, Німеччині, Польщі, Литві, Росії.
        У грудні 2013 – січні 2014, під час революційних подій Євромайдану, Віктор Морозов разом з Андрієм Панчишиним та Юрієм Винничуком записав серію гумористично-сатиричних пісень в яких висміюється тогочасний владний режим, кілька пісень присвячено Євромайдану та майданівцям (он-лайн-проект «Реффолюція»), який до певної міри, можна вважати ідейним продовженням творчості театру «Не журись!».

Джерело:
1. Не журись! (mo-productions.com).
2. Картавий П. «Не журись!». Інформаційно-аналітично-координаційне Агентство Авторської Пісні України. Інформаційний бюллетень. №2 (77) 2007 рік.
3. Віктор Морозов: «Кожен час має свій проект». Записала Богдана Неборак. 23.06.2014 (zbruc.eu).
4. Винничук Ю. «Батяр з Пекарської». 13.10.2015 (zbruc.eu).
5. Віктор Морозов: Після «Wild Thing» ми відразу стали успішними. Оля Вишня. 04.06.2014. Варіанти – онлайн газета новин Львова (varianty.net).
6. Канарська Г. «В колі друзів, або Не журись!» (postup.brama.com).
7. Фото з архіву Михайла Маслія (Тернопіль).

В колі друзів, або Не журись!

Видається, що у Львові немає більш популярного театрального колективу, як театр «Не журись!» Це підтвердив ювілейний концерт театру, який припав на Зелені свята. У приміщенні львівської філармонії театр святкував своє п’ятнадцятиліття!

Зал зібрав людей, які любили і люблять цей театр. Цьому підтвердженням стали вигуки з залу, що випереджували слова ведучих, які запрошували на сцену акторів театру. Вечір розпочав директор театру заслужений діяч мистецтв України Остап Федоришин, який на цей святковий вечір вирішив проігнорувати улюбленим глядачами образом пані Стасі, але пообіцяв, що через вісім місяців львів’ян запросять на вечір пані Стасі та пана Дзюня. Тож Остап Федоришин запросив до ведення концерту пана Дзюня, вибачте, пана Богдана Рибку, а він відповідно відшукав у залі чарівну пані – Софію Кохмат – режисера театру «Не журись!» і ведучу Львівського телебачення, і запросив її до ведення концерту. Удвох вони запросили на сцену незмінного художнього керівника театру «Не журись!» – улюбленця львівської публіки, співака, композитора, перекладача Віктора Морозова. І зазвучали такі улюблені пісні про львівське пиво, про знову ж таки львівську каву. І про щастя бути народженим у Львові.

Акторський запал Віктора Морозова передався не лише глядачам, але й музикантам групи «Галичина», які вийшли на сцену підтримати співака. До речі, цього дня Віктор Морозов святкував свій день народження. І стільки львів’ян вітали оплесками уродинника! А далі сцену «захопили» Стефко Оробець і Юрко Наєнко та й подарували ностальгічно-сміхотливу пісеньку «Захотіла мушка зрання», а ще нову відповідну часу пісню на «общепонятном» про …нашу реальність.

Виконавці змінювали на сцені один одного. Чарівна Леся Бонковська дарувала дві пісні, серед них «Танго» на слова Марії Барандій і музику Юрка Саєнка. Мабуть, багато чоловіків, присутніх на цьому вечорі, могли б повторити слова Андрія Панчишина, який подарував пані Лесі ромашки на спогад про квіти, колись подаровані акторкою йому під час першого його виступу. І сказав, що, вражений чарівністю акторки, тоді вперше пожалкував, що одружений. Леся Бонковська – справжня окраса чоловічого колективу театру «Не журись!». Вона – як втілення досконалості, і вокальної, і акторської, і, звичайно ж, жіночої! Андрій Панчишин співав мало, але читав свої вірші. Хотілося почути такі улюблені пісні, з яких пам’ятаєш усі слова, але тоді вечір тривав би до безконечності. Хоча глядачі, мабуть, не заперечували б. Та він тривав і так достатньо довго: понад три години. Тарас Чубай, якому суджено бути завжди наймолодшим учасником театру «Не журись!», «примусив» увесь зал запально співати хіт на слова Костя Москальця «Вона» та ще й підспівувати під Івасюкове «Мила моя, люба моя…»

Можливо, виступ змужнілого і юного водночас Тараса Чубая був кульмінаційним у святковому вечорі. Хоча публіка отримала естетичне задоволення і від виступу Юрія Винничука, і від старих та нових гуморесок у виконанні Остапа Федоришина. А далі глядачам був дарований маленький вечір оперного співу, до якого долучились колишній «нежурівець», а нині соліст Львівського академічного театру опери та балету імені Соломії Крушельницької Олег Лишега, солісти цього ж театру Наталя Романюк та Роман Вітошинський, і співак, якого частіше чують у світах, ніж у Львові, Степан П’ятничко. Супроводжувала їхній виступ концертмейстер – Наталія Пелех.

Вечір вдався на славу. Наприкінці Остап Федоришин представив усіх, хто колись був причетний до театру «Не журись!»: Тарас Кулай, Володимир Гранатир, Петро Рачинський, Петро Смола, Богдан Лоза – щасливо вітали глядачів, весело співали гімн «нежуристів». Вийшло справжнє свято в колі друзів. Була лише одна прикрість, схожа на ложку дьогтю: ніхто ні словечком не згадав про Василя Жданкіна – особистість, яка до певної міри була втіленням національного самоусвідомлення нашого покоління. «Чорна рілля …» – линуло, здавалося, над Львовом п’ятнадцять років тому, могутній голос Василя Жданкіна ніс у собі віру в незнищенність українського духу, з його голосом оживала надія на щасливе майбуття України. І ми усміхались один до одного зі світлим закликом «Не журись!»

Галина Канарська
(postup.brama.com)

Не Журись (1990)
                                        
Вiктор Морозов / Не журись, 1988
                                        

Театр-кабаре «Не журись!» | Естрадний театр «Не журись!» | Театр «Не журись!» | Львівський естрадний театр «Не журись!» | Театр-студія «Не журись!» | Ансамбль «Не журись!»

Дискографія:
Не Журись! /альбом, Cassette/ Кобза – KOB C006, 1989
Повіяв вітер степовий… (Стрілецькі пісні) /альбом, Cassette/ Кобза – KOB C007, 1989
І мертвим і живим і ненародженим… ‎/альбом, Cassette/ Кобза – KOB C008, 1989
Картотека пана Базя /альбом, Cassette/ Кобза – KOB C009, 1989
Вертеп /альбом, Cassette/ Кобза – KOB C010, 1989
Пісні з-за ґрат /альбом, Cassette/ AV-SYSTEMS – AVS C012, 1990