Мистецька група «Одеса», зорганізована при Інституті св. Володимира в Торонто, замає вже три роки підряд перше місце в міжнародному фестивалі «Караван» за найкраще проведення мистецької програми.
        Душею і мистецьким керівником цієї 45-членної групи української молоді є 22-літній талановитий уродженець третього покоління Канади, Тарас Шиповик. Він, ще будучи студентом факультету театрознавства при Йоркському університеті, зумів захопити своїх однолітків і старших від себе віком любителів сцени своїм всебічним талантом і професійним підходом до праці.
        Маючи за собою студії гри на фортепіяні й сольоспіву в торонтській консерваторії. Тарас поширив свої сценічні можливості студіями балету, модерного танку й міміки, що відкрило йому двері до кількох нових продукцій модерного театру Канади та цілосезонових виступів у телепрограмах. Крім того Тарас виявляє неабиякий композиторський хист, доказом чого є кілька пісень та три музичні спектаклі — спеціяльно писані для програм павільйону «Одеса». Це й стало зазивом до української молоді, теперішніх членів групи «Одеса». Автором текстів є молодий поет Яр Балан.
        Кожна продукція групи «Одеса» (хоч не довша 30 хвилин) — це вислід солідної підготовки відповідних матеріалів із українських історичних довідок, етнографії й фолкльору як мистецького керівника так і компетентних у ділянці мистецтва молодих людей, згуртованих у цій групі ентузіястів.
        Оригінальність названої групи в тому, що в двомовній стислій, але сценічно експресивній формі передається багатозначний зміст чи то з української народної творчости — «Ніч під Івана Купала», чи з документального минулого українських піонерів — «Пісня прощання». Мистецький керівник використовує всі зорові і звукові ефекти, будує по кілька мізансцен нараз (всі учасники є майже ввесь час на сцені) і цим тримає глядача уважливим до кожного руху й звуку.
        Українські народні пісні й компоновані відповідно до змісту модерні пісні переплітаються з оригінально уложеними танками, а музичні інтерлюдії злучують їх у одну цілість, доповнюючи зміст і зміни поодиноких картин.
        А яка музикально й артистично талановита молодь виконує задуми ре-жисера – Тараса Шиповика! Милозвучні дівочі голоси в хороводах «Ночі під Івана Купала», як «Зеленеє жито», «Піду в садочок», «Кругом Марнноньки» вливаються чар-бальзамом у душу слухачів, а чоловічі нагадують степову широчінь, напр., «Ой літа орел» із «Пісні прощання» із заспівом П.Балана. Українські народні пісні, виконані з найменшими нюансами й динамікою, і, багаті на зміни акордів та темпів, як також на синкопічні фразування, мо-дерні композиції створюють різнобарвне звучання голосів і добре зіграної оркестри. Щоправда музичні синкопи спричиняють неправильні наголоси вукраїнському тексті (зЕмля, жИття, сонцЕ й ін.) і їх треба поправити.
        Але згадані контрастуючі елементи наближають театральний колектив «Одесу» до театрів нових форм на американському континенті та надає йому особливого значення в загально канадському, театральному світі.
        Не дивно, що продукціями групи «Одеса» зацікавилися Рада Мистецтва Онтеріо, Театр Канада, Канадська Національна Фільмова Корпорація, яка зфільмувала обидві музичні картини: «Ніч під Івана Купала» і «Пісню прощання» для користування бібліотек і шкіл, а телевізійні станції передали ці продукції на своїх програмах.
        Розквіт мистецької групи «Одеса» треба завдячувати також членам Інституту св. Володимира, як: проф. Е.Бурштинський, Ганна Балан, Наталія Кулик та багато інших, які стараються відтяжити всі проблеми, пов’язані з новими продукціями, щоб наша молодь відчувала, як бажаною є в українському житті їхня праця.
        Шкода, що розміри сцени обмежують творчий розмах незвичайно талановитого Тараса Шиповика та його динамічного гурту молоді, яка помимо своїх студій з любов’ю присвячує час на працю для урізно-манітнення українського культурного життя в Торонто.
        Тепер Тарас Шиповик продовжує свої студії театрального мистецтва в школі Джуліярд в Ню-Йорку, але, приїжджаючи на принагідні виступи до Торонто, він переводить підготову до наступнорічної участи в фестивалі «Караван».
        Нсзабутнім у пам’яті залишиться його останній виступ на Спортово – Мистецькому Вечорі Українських Професіоналістів і Підприємців, де його виконання «Два кольори» І. Білаша викликали невгаваючі оплески та постання з місць громадно зібраної культурної публіки.
        Тарас Шиповик має за собою вже три цінні нагороди й стипендії, і можна сподіватись, що його незмірна працьовитість і талант, рядом з культурною і щироскромною поведінкою не зведуть його з дороги до наміченої мети.

Олена Глібович
Свобода. Український щоденник. 31.12.1976, №259

        NEW YORK — Singer Taras Shipowick entertained an overflow crowd at New York’s Ukrainian Institute of America, on Sunday, March 20, presenting two and a half hours of music and heritage.
        Described by the program emcee, Anya Dydyk, as a «master of all trades (performing, writing, directing, producing), who moves past the traditional,» Mr. Shipowick lived up to his introduction.
        The third in a four-part series sponsored by the Ukrainian National Association/Ukrainian Institute of America Performing Artists Group, the program this day was to explore new directions pursued by Ukrainian artists.
        Performing songs from his record album «Taras,» Mr. Shipowick was all professionalism. I had previously heard his album, which is fresh, popular and well-produced with full dramatic arrangement, and i was looking forward to hearing the singer/arranger speak about the use of Ukrainian motifs in contemporary music.
        The three members of the Chervona Kalyna Orchestra — Oteh Sochan (keyboards), Oleh Kaniuka (bass guitar) and James Naglia (drums) — who were there to accompany Mr, Shipowick seemed uneasy in his contemporary sound and tempos. Perhaps they are more comfortable with traditional dance and folk music. But, that is not what Mr. Shipowick’s music is all about, and the audience was thus deprived of hearing the subtleties of his musical vision and the outright fun which is evident on his album.
        Sharing the bill was Bohdan Andrusyshyn, who has released his own record album, «Danchyk.» He performed a multi-national selection of folk songs in the Ukrainian, Byelorussian, French, Spanish and English languages.
        The audience quickly warmed up to his easy manner and easy-going music, and in the second half of the program sang along with him and demanded an encore.
        Ms. Dydyk performed also, delivering an emotional but long tribute to Taras Shevchenko by reciting (in Ukrainian) excerpts from his poem «Son» (Dream).
        This reviewer often had the feeling that he was attending a community variety show that lacked continuity and unity, rather than a serious program promoting the work of Ukrainian artists in contemporary music.
        The challenge of Mr. Shipowick’s daring multi-media presentation of excerpts from «Song of Leaving» is what made the evening special, and also disturbing, educational and uplifting. A slide show — accompanied by a tape recording of a full orchestra and chorus, as well as by live singing and narration by Mr. Shipowick — took the audience on a musical voyage of Ukrainian immigration to Canada.
        Mr. Shipowick’s original songs about hope in the New World, which feature elements of soft rock, repeated themes, strong melodic lines and anti-melodic rhythms, brought tears to the eyes of many in the audience.
        Not able to present his full theatre piece in the limited space and with the budget limitations of this concert series at the Ukrainian Institute (usually «Song of Leaving» is presented with live orchestra and chorus), Mr. Shipowick explained to the audience that the work had been commissioned by the Canadian Arts Council and to date has been seen by over 40,000 people.
        Mr. Shipowick has won several awards, including Best Director and Best Play at Ontario Multicultural Theatre festivals.

Michael Ladd
The Ukrainian Weekly /Aprily 17, 1983, №16/

        TORONTO — if anyone deserves the adjective «versatile,» it is Taras Shipowick, a 27-year-old journeyman hoofer, choreographer, record producer and impresario from Toronto. He is also an accomplished singer, and his solo album, called simply «Taras,» has recently been released.
        A fourth-generation Ukrainian who has been performing in one way or another since his mother threw him on stage when he was 8, Mr. Shipowick has, among other things, done commercials, run the National Multicultural Theater Festival in Edmonton, staged fashion shows, produced and directed the Jubilee Performance in Ottawa during Queen Elizabeth’s 1977 visit, and been a featured performer with the Ukrainian Cabaret. He even took a slab at making it in the Big Apple, but after a brief stint, returned to Canada to pursue his career.
        The «Taras» album offers a unique combination of Ukrainian standard and original compositions in both English and Ukrainian. The songs combine a contemporary style with traditional Ukrainian folk music. Background vocals arc provided by Irene Atamanchuk. Oher musicians include AI Stanwyck, flutes: Gordon Neave, percussion; Brian Russel, guitars; Dave Nichol, bass; Glenn Morley, keyboards; Pamela Smith. French horn; and Jonh Johnson, saxophone.

The Ukrainian Weekly /January 25, 1981, №4/