Жарко Федір


Fedir-Zharko_01

Український бандурист, заслужений артист України (1965)

Fedir-Zharko_02

Окремі записи:

        Федір Аврамович Жарко народився 17 червня 1914 року у с. Михайлівці Кам’янського району в сім’ї селянина – любителя і знавця народних пісень. З раннього дитинства Федір Аврамович перебував у полоні музики і пісні. Його батько, Аврам Миколайович, мав прекрасний голос – бас великої сили і діапазону, в армії був солістом військового ансамблю, а в селі – організатором хору, у виконанні якого звучали пісні Леонтовича, Лисенка, Ніщинського та інших композиторів. У Михайлівку приїздили з Харкова і Києва видатні композитори України – П. Козицький, Л.Ревуцький, В. Косенко, які працювали над кіносценаріями, допомагали хорові, записували від співаків українські народні пісні. Ці записи зроблені П. Козицьким від Аврама Миколайовича і зараз зберігаються в Київському інституті фольклору та етнографії.
        Федір наслідував батька. Навчаючись у Михайлівській 7-річній школі, починаючи з четвертого класу, грав на балалайці, гітарі, мандоліні. Був постійним учасником хору і струнного ансамблю в школі та сільському Будинку культури. А вперше побачив і почув кобзаря малий Федько у вісім років. Прийшов той до їхнього села Михайлівки, сів під тином, заграв і заспівав. Бандура була потріскана й стара, голос кобзаря – тихий, хриплуватий, але коли він брав акорди, коли співав, декламував думи про Богдана Хмельницького й Марусю Богуславку, коли з його вуст зринали пісні про Максима Залізняка, люди слухали, затамувавши подих, а малий Федько наблизився до кобзаря впритул, та так, що той, скінчивши спів, раптом заблимав незрячими очима й спитав: «А хто це мені сонце заступив?»
        А через два роки Федькові навіть вдалося потримати в руках бандуру й пальцями провести по струнах. В Михайлівку завітала миргородська капела бандуристів. Один із капелян, Яків Сітко, йдучи вулицею, почув, як у дворі чисто й розкотисто співав малий хлопець пісню «Стоїть гора високая». Ввечері, після концерту, бандурист сказав Федьковому батькові: «У вашого хлопця талант. Чудесний слух, відчуття ритму, йому треба навчатися музиці. Якщо буде потрібна допомога – зверніться до мене…»
        Великий вплив на прищеплення любові і смаку до співучо-музичного народного мистецтва мали не лише виступи місцевого хору в рідному селі та населених пунктах Кам’янського і Смілянського районів, а й близьке спілкування з природою Черкащини. У своїх спогадах Федір Аврамович згадував: «Бувало проспіваєш цілий день і все прислухаєшся до відлуння лісових гущавин та глибоких ярів. А воно співається тому, що співає вся навколишня природа. Спів усього, що на землі, в повітрі, в лісах, завжди створює чарівну симфонію, ні з чим незрівняну своєю красою. Тільки прислухайся…» Такою була «перша музична консерваторія» майбутнього артиста.
        Але навчатися Федір Жарко пішов не музиці. Після закінчення 7-річної школи та педагогічних курсів юнак склав екзамени на фізико-математичний факультет Черкаського педагогічного інституту. Навчаючись у вузі, він почув справжню гру бандури і спів студента-бандуриста Кирила Вусатого з Чигирина. Для молодого студента було святом, коли співали брати (чоловіче тріо) Вусатих на сцені інституту. «Для мене це були ніби найкращі ліки, що знімали денну втому, – згадував пізніше Федір Аврамович, – настрій бадьорішав. Тоді я трохи ближче познайомився з цим чудовим народним інструментом». У той час в інституті був хор та струнний ансамбль. Ф.Жарко, граючи на домрі, гітарі та мандоліні, виконував твори Глінки, Моцарта, Шуберта, Брамса, Огінського.
        Отримавши диплом, Ф. Жарко був направлений вчителем фізики і математики у Баришівську середню школу на Київщині. І мріяв про сцену.
        Починав з художньої самодіяльності, виступав на районних, обласних, республіканських олімпіадах. Звичайно ж, його чистий, сильний, душевний голос був помічений професіоналами. 1946 року разом з хором київських залізничників Федір Жарко був направлений в Москву на всесоюзну олімпіаду художньої самодіяльності профспілок, де виконував «Пісню про Дніпро» М. Фрадкіна та російську народну пісню «Есть на Волге утес». Успіх був величезний, і Федір Аврамович наказом наркома освіти Павла Тичини переведений з педагогічної роботи на посаду соліста Державної капели бандуристів «Думка». Тут йому усміхнулася доля, збулася його давня мрія оволодіти досконало грою на бандурі. В його репертуар увійшли українські народні думи та пісні й думи літературного походження, зокрема: «Дума про Кармелюка», «Про Богдана, батька Хмеля», «Плач Ярославни», «Взяв би я бандуру» та інші.
        Але його творчий зліт у червні 1950 року було перервано несподіваним арештом. За необачне виконання на одній із вечірок пісні «Ще не вмерла Україна» – отримав заслання до Сибіру. І тільки наприкінці 1955 року звинувачення були зняті, і в трудовій книжці Федора Аврамовича з’явився запис, датований 5 січня 1956 року – про зарахування в Державну заслужену капелу бандуристів на посаду провідного соліста із попередньою зарплатою». У складі капели Федір Жарко гастролював по багатьох містах України, колишнього Радянського Союзу, бував в Європі, США, Японії, Азії. Його широкий репертуар налічував майже 300 різних пісенних творів: ліричних, жартівливих, історичних. Він сам поклав на музику 25 поезій. Фірма «Мелодія» випустила сім платівок з народними думами у виконанні Федора Жарка. У радіофондах залишилися сотні записів виконаних ним творів. З участю артиста поставлені фільми «Співуче дерево української бандури», «Дума кобзарева», «Дружба народів».
        За багаторічну творчу працю Федору Аврамовичу Жарку в 1965 році було присвоєно звання заслуженого артиста України, відзначено медалями «За трудову доблесть», іншими нагородами, почесними грамотами Міністерства культури України. Не зважаючи на свою зайнятість, артист, як тільки випадала нагода, приїздив у рідне село Михайлівку, виступав з концертами, цікавився життям-буттям земляків.
        З 1974 року, вже перебуваючи на пенсії, бандурист продовжував активну творчу і педагогічну діяльність у Київському товаристві охорони пам’яток історії та культури, часто виступав з концертами в трудових колективах Києва та області, в навчальних закладах. Це ним, Федором Жарком, були започатковані тематичні програми для молодшого кобзарського покоління. І що характерно: в цих тематичних програмах митець не обмежується просто грою та співом: він попередньо робить інтродукцію – вступи, даючи слухачам цікаву інформацію. А оскільки добре володіє словом, то «розмовна» частина виступу сприймається з цікавістю, вона органічно вплітається в музично-вокальну канву, ґрунтовно доповнює її.
        Іван Немирович згадує, що був свідком, коли в один із санаторіїв під Києвом Федір Жарко приїздив із гумористичною програмою: «Він вийшов на сцену, поставив до ніг бандуру й, не сідаючи на стілець, заходився просто і спокійно, зі знанням справи розповідати про джерела українського народного гумору. Час від часу сідав, ставив кобзу на коліна й ілюстрував свою розповідь такими жартівливими піснями, як «Удовицю я любив», «У сусіда хата біла», «Ще як був я молодим» тощо. Потім перейшов до сучасного гумору, давав короткі характеристики представни-кам цього жанру й виконував твори С. Олійника, П.Глазового, В.Івановича та інші, покладені на власні мелодії».
        17 липня 1986 року обірвалося життя нашого славного земляка. Поховано Федора Аврамовича Жарка у Києві на Байковому кладовищі. А кам’янчани зібрали цікаві експонати про співака-бандуриста, які представлені в Кам’янському історичному музеї.

ЛІТЕРАТУРА:
1. Жарко, Ф. А. Українські народні пісні для голосу в супроводі бандури / Ф. А. Жарко. – К. : Муз. Україна, 1969. – 56 с.
2. Жарко Федір Аврамович // Місто на скелястих берегах Тясмину : іст. нарис. – Черкаси, 2009. – С. 184 – 185.
2. Немирович, І. Кобзи рокотом натхненний : до портрета кобзаря Федора Жарка / Іван Немирович // Київ. – 1985. – №6. – С. 141 – 148.
3. Омельченко, А. Покликання / А. Омельченко // Музика. – 1979. – №2. – С. 24.
4. Глущенко, А. Бандурист з Михайлівки / Андрій Глущенко // Черкас. край. – 2005. – 23 берез. – С. 8.
5. Мазуренко, О. Струни серця / Ольга Мазуренко // Нова альтернатива. – 2000. – 22 черв. – С. 8.
6. Конарєва, Т. «Соловейко» з Михайлівки / Т. Конарєва // Трудова слава. – 1994. – 10 серп. – С. 2.
7. Дутчак, В. Г. Жарко Федір Аврамович / В. Г. Дутчак // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2009. – Т. 9 : Е – Ж. – С. 502.

Джерело:
1. “17 червня 100 років від дня народження співака-бандуриста Ф. А. Жарка” Календар пам’ятних дат Черкащини на 2014 рік.
2. Фотографії – Вікіпедія та svitbandur.com.

Дискографія:

*Назва релізу (формат)Видавець - кат. номерПеріод виданняЗображення обкладинки
альбомУкраїнські народні пісні (33 rpm/10″)Мелодия - НД 11465-661963
збіркаА.Кос-Анатольський. Українські пісні на слова Т.Шевченка (33 rpm/10")Апрелевский завод - Д 13187-881964Melodiya_d_13187 Melodiya_d_13188
збіркаГомін, гомін по діброві Мелодия - Д 029937-381971
збіркаІнструментальна музика України (33 rpm/12″)Мелодия - Д 030259-601971
збіркаУкраїнські народні козацькі пісні та думи (CD)Астра Рекордс - A.R. 028-052005Astra Rekords_AR-028-05_front Astra Rekords_AR-028-05_back