Чорна рілля ізорана


Чорна рілля ізорана

• Чорна рілля заорана

українська народна пісня

Чорна рілля ізорана, гей, гей!
Чорна рілля ізорана
І кулями засіяна, гей, гей!
І кулями засіяна.

Білим тілом зволочена, гей, гей!
Білим тілом зволочена
І кровію сполощена, гей, гей!
І кровію сполощена.

Вітер віє по долині, гей, гей!
Вітер віє по долині,
Лежить жовнір на могилі, гей, гей!
Лежить жовнір на могилі.

Ані тата, ані мами, гей, гей!
Ані тата, ані мами,
Ані труни, ані ями, гей, гей!
Ані труни, ані ями.

А нікому задзвонити, гей, гей!
А нікому задзвонити,
Китайкою личко вкрити, гей, гей!
Китайкою личко вкрити.

Летить ворон з чужих сторон, гей, гей!
Летить ворон, усідає,
Йому очі випиває, гей, гей!
Йому очі випиває.

Джерело: Перлини української народної пісні / Упорядник Микола Гордійчук. – Київ: Музична Україна, 1991. – стор.: 78-80.

Інші варіанти:

Чорна рілля заорана

1 Чорна рілля заорана — гей, гей!
Чорна рілля заорана,
і кулями засіяна, — гей, гей!
І кулями засіяна.
2 Білим тілом зволочена,
І кровою сполочена.
3 [Вітер віє по долині,]1
Лежить вояк на купині,
4 Накрив очі китайкою,
Китайкою червоною,
Накрив очі китайкою.
5 Ані труни, ані ями,
Ані вітця, ані мами.
6 Ані кому задзвонити,
Ані кому затужити.
7 Дзвонять коні копитами,
А вояки острогами.
8 Летить ворон з чужих сторон,
На могилі усідає,
Очі йому випиває.
9 Ходить мати, гукаючи,
Сина свого питаючи.
10 «Ой, я твого сина знаю,
Бо я з його попас маю».
11 — «Скажи мені, ворон милий,
Чи мій синок іще білий?
12 Чи ще оченьки ясненькі,
А чи уста румяненькі?»
13 «Вжє його уста синенькі,
Його личко вже чорненьке;
14 Я на личку присідаю,
Очі йому випиваю».

1 Цей вірш доповнено з галицьких варіянтів

Максимович, Укр. нар. піс., 1834, 154, ч. 18
Мельодія галицька, зап. С.Людкевичем

Примітки

Смерть вояка і зловісний ворон.

Це, здається, стара козацька пісня, щойно пізніше приспособлена до вояцького життя. Про давнину змальованого в цій пісні образу побоєвища свідчить відомий уступ «Слова о полку Ігореві» (1186— 7.):

Чърна землѧ подъ копыты
костьми была посѣѧна
а кровѣю польѧна:
тугою възыдоша по Руѕкой зεмлѣ.

(Ом. Огоновський, Хрестоматія староруська, 178).

В тому звязку можемо вказати й на споріднений колядковий мотив (слуги відповідають ватажкові):

Вороні коні попроїздимо,
Широкі поля переміримо,
Ой, засіємо золотими стрілки,
Заволочимо тугими луки,
Тугими луки, вороними кіньми.

Джерело: Колесса Ф. Українська усна словесність // Ф.Колесса. – Львів: Накладом фонду «Учітеся, брати мої», 1938 (Друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка), стор.- 386-387, 599.

Чорна рілля заорана

Чорна рілля заорана, гей, гей!
Чорна рілля заорана
І кулями засіяна, гей, гей!
І кулями засіяна.
Білим тілом зволочена
І кровію сполочена.
Вітер віє по долині,
Лежить вояк на купині.
Накрив очі кптайкою,
Китайкою червоною.
Ані труни, ані ями,
Ані вітця, ані мами.
Ані йому задзвонити,
Ані йому затужити.
Дзвонять коні копитами.
А вояки острогами.
Летить ворон з чужих сторон,
На могилу усідає,
Очі йому випиває,
Ходить мати, гукаючи.
Свого сина питаючи.
— Ой я твого сина знаю,
Бо я з його попас маю.
— Скажи мені, ворон милий,
Чи мій синок іще білий?
Чи ще оченьки ясненькі,
А чи уста рум’яненькі?
— Вже його уста синенькі.
Його личко вже чорненьке,
Я по личку присідаю,
Очі йому випиваю.

Джерело:
1. Балади. Народна творчість / Упор. О.Дей, А.Ясенчук. — К.: Дніпро, 1987, стор.: 287-288.

Виконують:

ВІА «Арніка», альбом – Лауреат телевізійного конкурсу «Алло, мы ищем таланты!» (1972)

Чоловіча хорова капела «Кооператор» буд. культ. Тернопільської споживспілки, альбом – Українські народні козацькі пісні та думи