Чия ж то хатина


Чия ж то хатина

українська народна пісня

Чия ж то хатина стоїть при долині?
Чия ж то дівчина красна, як калина?

А ніхто не бачить, як дівчина плаче:
Вернися, вернися, мій любий козаче?

Не вернусь, не вернусь – не маю до кого,
Полишив я тебе на хлопця другого.

Як ми ся любили, сухі верби цвіли,
А як перестали – зелені зів`яли.

Чия ж то хатина стоїть при долині?
Чия ж то дівчина красна, як калина?

* Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.

Джерело: текст – homin.etnoua.info

Інші варіанти:

Чия то хатина, в лісі при долині

Чия то хатина, в лісі при долині,
Чия то дівчина шиє на машині?

Машина теркоче, а дівчина плаче,
Верний ся до мене, мій любий козаче,

А не вернуся, бо не в кому,
Лишив я дівчину хлоппеви другому.

Як ми ся любили, сухи верби цвили,
Як ми перестали, зелени зівяли.

Як ми ся любили, яко рибка з рибком
Тепер мі на тебе дивити ся гірко.

* Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.

Джерело: Барна Адам. Як я сой заспівам… Лемківскы народны співанки. Стоваришыня лемкыв «Головний заряд», Лігниця, 1995, стор. – 46.

А чия то хыижа

А чия то хыижа стоїт при долині,
Чиє то дівчатко шыє на машині?

Машына теркоче, а дівчатко плаче:
Верни же ся, верни, мій любий козаче!

Не верну, не верну, бо не мам ку кому,
Лишив-єм дівчатко, лем сам не знам кому.

Як мы ся любили, сухы верби цвили.
Як мы перестали, зелены зівяли.

Як мы ся любили, рыбко моя, рыбко,
Тераз ся на тебе посмотрити брыдко.

Джерело: Там на Лемковині помедже горами: Туристський пісенник / Упор. Лех Лях [Лех Конопніцький]. – Варшава, 1981, стор. – 6.

Чия то хатина

Чия то хатина, що є при долині,
Чия то дівчина шиє на машині?

Машина тиркоче, а шити не хоче,
Дівчинонька плаче: вернися, козаче!

Я ся не вертаю, бо не маю чого,
Лишив я дівчину для хлопця чужого.

А моя дівчина сама жито в’яже,
Кого вірно любить, нікому не скаже.

Кого вірно любить, вірно і вірненько,
Принеси мі крильце, сива зозуленько.

Не тая зозуля, а рідная мати,
Виправила сина на війну стріляти.

Іди, сину, іди, та й не обавляйся,
За рік, за півтора додому вертайся.

Ой минає рочок, ой минає другий,
Іде мій синочок, іде мій син любий.

Чи ти мамцю рада, що нас іде двоє,
Що нас іде двоє на подвір’я твоє?

Тобі-м, сину, рада, бо-сь моя дитина,
Невісті-м не рада, бо чужа-чужина.

Пішла до пивниці, взяла дві шкляниці,
Взяла дві шкляниці, пішла до пивниці.

Синови наляла меду солодкого,
Невістці наляла лугуня гіркого.

Пила мила, пила, з мужом ся ділила,
А як ся напила, та ся похилила.

Ой знала ти, мамцю, як нас принимати,
Тілько єсь не знала, як нас поховати.

Сина поховала поміж яворами,
А чужу-чужину поміж гороньками.

На сині садила явір зелененький,
На чужій-чужині березу біленьку.

Росни, березонько, високо, широко
І свого милого прихиляй до боку!

* Останній рядок кожного куплету повторюється двічі.

Джерело: Українські народні пісні з Лемківщини / Упорядник Орест Гижа. – Київ: Музична Україна, 1972, стор.: 193 – 195.

Виконують:

Либідь, тріо (Київ, Україна), альбом – Lybid Trio. Vol. 2