Йшли татари по долині


Йшли татари по долині

українська народна пісня

Йшли татари по долині
Та всі дівки половили.
Та всі дівки половили,
Та загнали на долину.
Стали вони миритися,
Дівочками ділитися.
Всім татарам по дівочці,
А одному бабка впала.
Він взяв до коника та прив’язав
Та й сам їде дорогою,
Та й сам їде дорогою,
Веде бабку терниною.
Привів її аж під свій двір:
«Вийди, мила, надвір боса,
Вийди, мила, надвір боса,
Надвір боса, без пояса».
«Було її та й не вести,
Було її там зарубати».
«Нащо її та й рубати?
Вона буде кужіль прясти,
Вона буде кужіль прясти,
А очима гуси пасти,
А очима гуси пасти,
А руками мале дитя колисати»
«Люлю, люлю, татарчатко,
А по дочці онучатко.
Твою матір згодувала
Та по писку витинала».
Мила цеє як зачула,
То вибігла з хати боса,
То вибігла з хати боса,
З хати боса, без пояса.
«Чим ти, бабко, та й пізнала,
Що онуком його звала?
Скільки, бабко, синів мала,
Скільки, бабко, дочок мала?»
«Мала синів три соколи,
Мала дочку Парасочку».
«Якого ти, бабко, села,
Якого ти, бабко, роду?»
«А я села Немирівни,
А я роду вдовиного,
Мала синів три соколи,
Одну дочку Парасочку.
В городечку вінок плела
Та за коси закладала.
Наїхали татарочки
Та й узяли Парасочку».
«Ненько моя рідненькая!
Правда твоя щиренькая.
Чи тут будеш, чи поїдеш,
Чи поїдеш в свої краї?»
«Я не буду, я поїду,
Я поїду в свої краї».
Слуги мої дорогії,
Коні мої воронії!
Запрягайте коні в шори,
Везіть бабку в свої краї.
Бери, бабко, срібло-злото,
Бери собі ще й полотна,
Бери собі прохідную,
Не здибайся з татарами,
Щоб татари не спіймали,
У неволю не забрали».

Джерело: Історичні пісні // упор. І.П.Березовський. — К.: Радянський письменник, 1970., стор.: 41 – 43.