Моя стежина


Моя стежина

вірш – Андрій Малишко
музика – Платон Майборода

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Ота стежина в нашім краю
Одним одна, одним одна
Біля воріт.

ПРИСПІВ:
Де ти, моя стежино,
Де ти, моя стежино,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна, одним одна
Біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі,
Та й повороту —
повороту теж нема.

ПРИСПІВ.

Дощами мита-перемита,
Снігами знесена у даль,
Між круглих соняхів із літа
Мій ревний біль,
Мій ревний біль і ревний жаль.

ПРИСПІВ.

Моя надієчко, я знаю,
Мій крик життя на цілий світ,
Ота стежина в ріднім краю
Одним одна, одним одна
Біля воріт.

ПРИСПІВ.

Джерело: Володимир Капустін. «ОДНА НА ЦІЛИЙ СВІТ», Кримська Світлиця, #45 за 09.11.2012 (svitlytsia.crimea.ua).

ОДНА НА ЦІЛИЙ СВІТ

Теплого літнього ранку неподалік від міста Обухова, на дорозі, обрамленій високими зеленими яворами, зупинився автобус. З нього вийшов ставний, середнього зросту чоловік. Погляд розумних темно-карих очей надавав своєрідної краси його мужньому українському обличчю із суворими козацькими рисами. Та тільки чомусь він не пішов униз до міста, де поміж просвітами яворів проглядалися будинки, а попрямував до пагорбів, що височіли навпроти.

Звивистою вологою стежиною, що не встигла просохнути від нічного дощу, спершу поволі піднявся на невеличкий пагорб, а потім — на найвищий. Тут довго стояв під високим небом. Воно здалося йому велетенським осяяним блакитним дзвоном, у якому радісно виспівував жайвір. Чоловік розчулено дивився на звичайнісіньку стежину, вимиту дощами, що бігла поміж поодиноких кущів шипшини, а далі губилась, зникала в заростях густих чагарників. Все дивився на неї, ніби намагався назавжди увібрати в себе ранкову красу передмістя.

Звідкись раптово повіяв легкий та свіжий вітер. Своїми невидимими пальцями струсив краплини роси з тендітних пелюстків квітів та із стеблинок трави.

Чоловік згадав щось близьке, посміхнувся, глянув на джерельце, що видзвонювало незабутню мелодію його далекого дитинства. Із хлопцями-пастушками він пив не раз із нього прохолодну смачну воду.
І зараз йому знову захотілося напитися з нього. Підійшов, низько нахилився. Все пив і пив холодну воду, аж терпли зуби, й не міг напитися, бо то була цілюща вода його дитинства і юності.

Нарешті підвівся. З тихим смутком в очах, неквапно попрямував стежкою обабіч яворів до міста. Довго ходив біля одного будинку, ніби нерішучий закоханий. Підійшов до дерев’яних воріт, за якими виднілася на подвір’ї серед кучерявого споришу сіра стежка. Кілька хвилин стояв замислений, гладив долонею перекладинку воріт. Потім, притулившись до неї спиною, вийняв записник та ручку. Писав швидко. Із сусіднього подвір’я стежили за ним діти. Це писав біля колишнього обійстя своїх батьків їхній знаменитий земляк, улюблений талановитий поет-пісняр Андрій Самійлович Малишко.

Він уважно прочитав написане, якесь слово закреслив і написав нове, краще. Ще раз уважно подивився на подвір’я, де мешкали незнайомі люди, і пішов до автобусної станції. Ішов неквапно і про себе повторював рядки:

Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним-одна біля воріт.

Це був один з останніх віршів поета про його рідний край, який включено до збірки ліричних віршів з назвою «Дорога під яворами» (1963).

У 1970 році, на п’ятдесят восьмому році, не стало видатного українського поета Андрія Самійловича Малишка, він спить вічним сном у столиці на Байковім цвинтарі поруч з геніальним поетом України Володимиром Миколайовичем Сосюрою. Його чудові твори залишилися для сучасників та для майбутніх поколінь нової незалежної України.

Дуже важко переживав втрату свого найближчого друга відомий український композитор Платон Іларіонович Майборода. Саме цей дует самобутніх творців створив цілий напрямок у сучасному українському пісенному жанрі. У народі стали улюбленими їхні твори — «Київський вальс», «Пісня про вчительку», «Ми підем, де трави похилі», «Рідна мати моя» («Пісня про рушник») та інші популярні пісні. Кожна з цих пісень — дивовижна перлина, в якій з глибоким ліризмом відтворено найкращі риси нашого народу: вірність, чистоту, красу душі людської, палку любов до рідної матері і батьківського краю.

Ці твори з часом не втратили своєї актуальності, своєї свіжості, їм випало довге життя, як і новій пісні «Моя стежина», музику до якої було створено через кілька років після смерті Андрія Малишка. Платону Майбороді замовили написати музику до художнього кінофільму «Абітурієнтка» (1979 р.) за сценарієм видатного українського письменника Олеся Гончара.

Ось тоді Платон Іларіонович згадав про вірш Андрія Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю». Цікаво, що поет цей твір подарував своєму другу Майбороді. І композитор написав до нього чудову мелодію, дав назву своїй пісні «Моя стежина». Майборода запропонував режисеру майбутнього фільму послухати його нову пісню. Вона йому сподобалася.

…З кінофільму «Абітурієнтка» почалося самостійне життя цієї пісні. Відразу вона знайшла щирий відгук у людських серцях. Її підхопили не лише відомі артисти в Україні, але й самодіяльні виконавці в багатьох селах і містах.

Отже, наспівність, задушевність, щемкі, зворушливі слова тексту їй принесли заслужений успіх. Вона отримала високе визнання — стала народною улюбленою.

Пісня «Моя стежина» особливо близька тим людям, хто з різних причин залишив село своє, стежку свого дитинства, юності своєї. Вона вчить нас любити і ніколи не забувати рідного краю. Їй притаманний глибокий філософський роздум про життєву дорогу, яку шукає і прагне мати кожна людина на білому дивному світі.

Володимир КАПУСТІН,
поет, публіцист, член Національної спілки письменників України

Кримська Світлиця, #45 за 09.11.2012
(svitlytsia.crimea.ua)

Виконують: