Не забуду тюремної ночі,
Як востаннє прощалися ми,
Як у темінь вдивлялися очі
Через мури важкої тюрми.

Ти за ґрати тримався руками,
Дріт колючий впивався в чоло.
Не складалась розмова між нами –
Розуміли себе все одно.

Враз почулися кроки конвоя
І твій голос раптово затих…
Потягнулись години “одбоя”
Серед стін у “Бригідках” лихих.

Я снувала думки невеселі
Про розтоптану нашу любов…
Нас чекали сибірські оселі,
Та я вірю, що стрінемось знов.

Джерело: Матещук І. А ми лишилися людьми: спогади / І. (О). Матещук-Грицина. Український вісник. Альманах 11 (15) 2011 – 2012, стор. – 197 – 199.