Пісня про Бондарівну


Пісня про Бондарівну

• У містечку Богуславку Каньовського пана
• Ой в містечку Берестечку

українська народна пісня

1. У містечку Богуславку Каньовського пана
там гуляла Бондарівна, як пишная пава.
Ой, в містечку Богуславку сидить дівок купка,
межи нимп Бондарівна, як сива голубка.

5. Прийшов до них пан Каньовський та й ша­почку ізняв,
обійняв він Бондарівну та й поцілував.
«Ой, не годен пан Каньовський мене цілувати,
тільки годен пан Каньовський мене роззувати!»
Ой, шепнули люде добрі Бондарівні тихо:

10 «Тікай, тікай, Бондарівно, — буде тобі лихо!»
Ой, тікала Бондарівна з високого мосту,
сама ж вона хорошая, хорошого зросту.
Ой, тікала Бондарівна помежи домами,
а за нею два жовнірі1 з голими шаблями.

15. А на тій [на] Бондарівні червониї стрічки,
куди вели Бондарівну, — скрізь кріваві річки.
А на тій [на] Бондарівні червона спідниця,
де стояла Бондарівна, — крівава криниця.
Ой, повели Бондарівну помежи крамниці, —

20. прицілився пан Каньовський з срібної рушниці:
«Ой, чи хочеш, Бондарівно, ізо мною жити,
а чи волиш, Бондарівно, в сирій землі гнити?»
— «Ой, волю я, пан Каньовський, в сирій землі гнити,
ніж з тобою по неволі на цім світі жити!»

25. Ой, як тільки Бондарівна та цеє сказала,
ой, вистрелив пан Каньовський, — Бондарівна впала.
— «Ой, ідіте до Бондаря, дайте батьку знати:
нехай іде свою дочку на смерть наряжати!»
Ой, посунув пан Каньовський по столу таляри:

30. «Оце ж тобі, старий Бондарь, за личко румяне!
Ой, на ж тобі, старий Бондарь, таляриків бочку, —
оце ж тобі, старий Бондарь, за хорошу дочку!»
Ой, вдарився старий Бондарь в стіну головою:
«Дочко ж моя, Бондарівно, пропав я з тобою!»

35. Ой, поклали Бондарівну па тисову2 лавку,
поки сказав пан Каньовський викопати ямку.
Лежить, лежить Бондарівна cутки ще й годину,
поки сказав пан Каньовський зробить домовину.
Ой, вдарили [в] усі дзвони, музики заграли,

40. а вже ж дівку Бондарівну на віки сховали!3

Пояснення та примітки

Пісня про Бондарівну оспівує відомого Каньовського старосту Миколу Потоцького (народ. 1712 р., вмер 1782 р.). Вона дуже поширена на правобічній Україні і в Галичині й дуже рідко зустрічається на лівому боці Дніпра4. Це можна з’ясувати тим, що М. Потоцький мав великі маєтки в Галичині й був колонізатором правобережної України після часів Руїни.5

Після того, як Палієві й Самусеві не пощастило колонізувати зруйновану Вкраїну, з початку XVIII століття знову почалася руїна, аж поки, згідно з Прутською умовою, не було оддано Україну знову Польщі. Починалася нова колонізація України поляками. Після зруйнування Січі Петром І весь неспокійний елемент, що знаходив собі захисток на Січі, тепер розбрівся по спустошеній Вкраїні й став гуртуватись у ватаги людей, що звались «гайдамаками»6. Ці ватаги нападали на шляхту, що оселювалася на Вкраїні, й тим не давали швидко розвиватися ділу колонізації. Найбільше доставалося від гайдамаків Браславщині й Київщині. Щоб дати змогу розвиватися з успіхом колонізації, треба було людині мати, крім сміливости й енерґії, ще й великий організаторський хист, треба було вміти зібрати коло себе ті елементи людности, що бажали порядку.

Таким чоловіком був М.Потоцький. Шляхтич давнього роду, він не зміг жити у згоді з Волинською шляхтою, пішов у спустошену Каньовщину, одягся в козацьке вбрання, широкі штани, одпустив собі козацького оселедця й почав старостувати. Мав він з своїх маєтків до милійону доходу щорічно, й тому міг держати коло себе 3000 надвірнього війська. Ця чимала на той час армія давала йому змогу нікого не боятись і робити все по своїй волі. Він заводить нові села, приваблює людність до себе ріжнимп привилеями, тішиться з тих сел, п’є й гуляє з простими людьми за панібрата. І люде охоче йдуть до нього, бо знають, що староста Каньовський не дасть їх нікому на поталу.

Однак, той же огненний темперамент, що покоряє йому людність, робить його й страшним для неї: не маючи ні від кого одпору, Каньовський староста робиться справжним свавольним паливодою. В народі ходить про нього сила оповідань. Примусити полізти на дерево жида кукати зозулею і зсадити його звідти кулею («думав, що то зозуля!»); всипати 300 кайчуків шляхтичеві, не питаючись його роду; дати наказ повісити чоловіка з першого слова – Потоцькому нічого не заважало. Кажуть, що за Потоцьким рахувалося не менш 150 судових приговорів за карні злочинства. Більш над усе від нього доставалось дівчатам. Оповідають, що в останні роки його життя під час кожного його приїзду на свої села, вибірали для нього найкращу дівчину, піп вінчав (під пістолем) з нею пана старосту, а на другий день «молодий на похмілля скаржився своїм «хлопцям», як тяжко бути жонатому, й ті просто помагали своєму панові: хватали «молоду» в мішок і топили в річці. Ще за дванадцять років до смерти став учащати Потоцький до Почаївського манастиря, де збудував він чудовий храм. Отже в манастирі не сиділося йому: часто виривався він звідти й чинив ріжні бешкети (про життя його переказує Сторо-женко в оповіданні «Голка» й Осташевський в своїх віршах).

Характер цього маґната дуже підхожий до характеру Івана Грозного, тому й погляд народній на нього такий самий, як і на Грозного: ніякої ворожнечі, а швидче – якась симпатія. За ним, як за популярним ексцентриком, визнає людність якесь право «всипати канчуків» кому-небудь, ориґінально розсудити чиюсь суперечку, а то й просто заподіяти смерть комусь під впливом надмірного жалю або нестриманого гніву. До нього йдуть судитися, про його розум, щедрість, справедливість і доброту усюди оповідають, навіть охоче притулюють до його імени ріжні курйози, що траплялися зовсім з иншими людьми.7

Богуслав, що про нього згадується в пісні, – містечко Каньовського повіту на річках Росі й Богуславці. З ХVІ в. Богуслав був староством, мав міцний замок, підйомний міст і рови.

__________

Пісня про Бондарівну належить до числа так званих народніх балад. Ballata південно-романських народів – був невеличкий ліричний вірш з рефреном (приспівом) любовного змісту. Пізніш зміст балади став більш епичним. Сюжетом народньої балади буває взагалі якась надзвичайна подія, який-небудь сумний, траґичний випадок повсякчасного життя, що дуже вразив фантазію народа. Народня творчість ніколи не вигадує сюжетів, вона оспівує тільки те, що справді істнувало. Та потроху реальні риси сюжету стираються, можуть забутися деталі, прізвища, пісня навіть може перейти в далеку чужу сторону. В побутових і історичних піснях часто бачимо ми ліризм: співець ніби прикладає пісню до свого власного стану, висловлює своє власне почуття. Балада ж розповідає про подію цілком спокійно – епично, як про давню старовину, що не має ніякого звязку з настроєм і переживаннями авторовими. Події, що їх оспівує балада, мають загальний, моральний інтерес, тому часто вже швидко після того, як виникла балада, стираються індівідуальні риси події, і вже трудно пристосувати її до якогось місця або часу по її ознаках, Пісня історична міцно держиться в тім місці, де була подія, про яку співається в пісні. Забуваються події, стираються риси життя, забувається й пісні. Коли ж вона має загально людський траґичний інтерес, вона не вмірає, а широко розповсюджується. Наша пісня про Бондарівну – в процесі перероблення історичної пісні на баладу.8

Мотив, що на нього співається пісня про Бондарівну, теж дуже підходить до баладного наcтрію: він сумний, отжеж спокійно епичний.

__________
1 «Жовнір» – салдат.
2 «Тис» – дерево з породи хвої (tuxus baccata). Дуже тверде, дуже довговічне, червонуватого кольору.
3 Пк. 188, VI десяток, № 2.
4 Пк. 88. ст. 483.
5 Він писався так: «Микола на Потоку, Бучачу, Городеньці її Гологорах Потоцький, староста Каньовський»
6 Від арабського дієслова «hada» – «турбувати». По турецькії «haydemark» значить – «гнатн» (тут розуміється чи той, хто других жене, чи той, кого самого женуть).
7 Пк. 273. X, ст. 234–242.
8 Пк. 235.

Джерело: Ревуцький Д. Українські думи та пісні історичні / Д.Ревуцький. – Київ: Час, 1919, стор.: 197 – 201.

Інші варіанти:

Ой в містечку Берестечку

Ой в містечку Берестечку
Капелія грає,
Молодая Бондарівна
Цілу ніч гуляє.
Ой гуляла Бондарівна
З вечора до ночі.
Сподобав сі пан Каньовський
Її чорні очі.
Ой стояли в новім замку
Статочнії люди:
«Ой утікай. Бондарівно,
Бо ті лихо буде».
Утікала Бондарівна
В густенькії лози,
Обілляли Бондарівну
Дрібненькії сльози.
Ой втікала Бондарівна
Помежи домами,
А за нею пан Каньовський
З трьома жовнірами.
Догоyив її єдин жовнір,
До себе голубить:
«Не утікай, Бондарівно,
Бо тя наш пан любить!»
Сосновая коновочка,
Дубовеє денце,–
Ой натрапив Бондарівну
У самеє серпе.
На молодій Бондарівні
Фартушок в мережках.–
Куди везли Бондарівну –
Кровавая стежка.
Ударився старий Бондар
У поли руками:
«Ой казав я, моя доню.
Не пий з двораками!»
Ой пішов же пан Каньовський
Столярів наймати,
Щоб молодій Бондарівні
Труну змалювати.
Ой пішов же пан Каньовський
Мулярів наймати.
Щоб молодій Бондарівні
Гробець змурувати.
Ой пішов же пан Каньовський
Музиків наймати.
Щоб молодій Бондарівні
До гробу заграти.
Ой заграли музиченьки.
До гробу заграли.
Тоді пана Каньовського
Сльози обілляли.

Джерело: Історичні пісні / упор. І. П. Березовський. – К.: Радянський письменник, 1970, стор.: 108 – 109.

Як в містечку Берестечку команда стояла

Як в містечку Берестечку команда стояла,
Молодая Бондарівна в ратуші гуляла.
Як приїхав пан Каневський, сказав танець грати,
А сам [почав] Бондарівну за руку стискати.
– А ти собі пан Каневський, я тобі не рівня.
А ти собі пан Каневський, а я Бондарівна!
Сказав собі пан Каневський привезти Бондарівну до свого покою,
Сказав її посадити нарівні з собою.
– Чи приймаєшся, Бондарівно, в моїм панстві жити?
– Воліла б я, пан Каневський, в сирі[й] землі гнити,
Як у твоїм, пан Каневський, панстві жити!
Як посунув пан Каневський по столу рублями:
– Ото ж тобі, старий Бондар, за личко рум’яне!
Як посунув пан Каневський по столу червоні:
– Ото ж тобі, старий Бондар, за чорнії брови!
Та й на ж тобі, старий Бондар, грошиків бочку,
Ото ж тобі, старий Бондар, за хорошу дочку!
Молодая Бондарівна на те не вважала,
А підняла білу ручку та й в морду затяла.
Тепер сказали старі люди Бондарівні стиха:
– Тікай, тікай, Бондарівна, без біди, без лиха.
Тікає Бондарівна містом, вулицями,
А за нею три москалі* з острими шаблями.
Прибіг первий москалик, обняв її рукою:
– Молодая Бондарівна, жаль мені за тобою!
Ой прибіг другий, взяв її за коси:
– Молодая Бондарівна, гуляла ти досить!
Прибіг третій: – Ой стій, не лякайся,
А як маєш отця, матір – іди попрощайся!
Як тікала Бондарівна помежи крамниці,
Як вистрелив пан Каневський з нової рушниці.
Дубовая барилочка, сосновеє [денце],
Як вистрелив пан Каневський Бондарівні в серце.
На молоді[й] Бондарівні сорочка-мережка,
Де тікала Бондарівна, там кривава стежка.
На молоді[й] Бондарівні шовкова спідниця,
Де лежала Бондарівна, – кривава криниця.
Тепер дали старі люди до Бондаря знати:
– Іди, іди, старий Бондар, дочку поховати!
Як вдарився старий Бондар по полах руками:
– Бідна ж моя головонька з гарними дівками!
Сказав собі старий Бондар сто рублів дати,
Щоб молоду Бондарівну в склепу поховати.
Ой як вдарив пан Каневський Бондаря ногою,
То вилетів старий Бондар в двері головою.

* Москаль – солдат.

Записано 1884 р. від дівчат в с. Білянах Могилівського пов. на Поділлі. Друкуючи свій запис під заголовком «Пісня про Бондарівну» в херсонському альманасі «Степ» (СПб, 1886, с. 27–29), І.Нечуй-Левицький відзначав: «Розказують старі люди, що в 20-х і 30-х роках пісня про Бондарівну дуже була популярна… її краса, її трагічна доля міцно врізалися в пам’ять не тільки її ровесників, але і їх потомків. Коли і хто скомпоновав цю пісню,– не звісно; запевне, вона склалася серед народа, бо варіанти цієї пісні співаються і в Галичині, і по всій Україні. Той варіант, що я записав, співають дівчата в Подоль-ській губернії, в Могилівськім повіті. Ця пісня сама по собі цікава, бо пригадує про страшного паливоду Микодая Потоцького, котрого звичайно називають Каневським… Розказують, що в Кременецькім повіті, в Вишнівцю коло Почаїва в палаці Мнишків єсть Бондарівни портрет хорошої роботи, зроблений олійними крас¬ками».

Джерело: Народні пісні в записах Івана Нечуя-Левицького / упорядник О.І.Дей. – К.: Музична Україна, 1985, стор.: 50 – 51, 95 – 96.

У містечку Богуславку Каньовського пана

У містечку Богуславку
Каньовського пана
Там гуляла Бондарівна,
Як пишная пава.

Ой в містечку Богуславку
Сидить дівок купка,
Межи ними Бондарівна,
Як сива голубка.

Прийшов до них пан Каньовський
Та й шапочку ізняв,
Обійняв він Бондарівну
Та й поцілував.

«Ой не годен, пан Каньовський,
Мене цілувати,
Тільки годен, пан Каньовський,
Мене роззувати!»

Ой шепнули люди добрі
Бондарівні тихо:
«Тікай, тікай, Бондарівно, –
Буде тобі лихо!»

Ой тікала Бондарівна
З високого мосту,
Сама ж вона хорошая,
Хорошого зросту.

Ой тікала Бондарівна
Помежи домами,
А за нею два жовніри
З голими шаблями.

А на тій на Бондарівні
Червонії стрічки;
Куди вели Бондарівну
Скрізь криваві річки!

А на тій на Бондарівні
Червона спідниця;
Де стояла Бондарівна –
Кривава криниця!

Ой повели Бондарівну
Помежи крамниці,
Прицілився пан Каньовський
З срібної рушниці:

«Ой чи хочеш, Бондарівно,
Ізо мною жити?»
«Ой, волю я, пан Каньовський,
В сирій землі гнити!

Ой волю я, пан Каньовський,
В сирій землі гнити,
Ніж з тобою поневолі
На цім світі жити!»

Ой як тільки Бондарівна
Та цеє сказала,
Ой, вистрелив пан Каньовський
Бондарівна впала.

«Ой ідіте до Бондаря,
Дайте батьку знати,
Нехай іде свою дочку
На смерть наряжати».

Ой посунув пан Каньовський
По столу таляри:
«Оце ж тобі, старий Бондар,
За личко рум’яне.

Ой на ж тобі, старий Бондар,
Таляриків бочку –
Оце ж тобі, старий Бондар,
За хорошу дочку».

Ой вдарився старий Бондар
В стіну головою:
«Дочко ж моя, Бондарівно,
Пропав я з тобою!»

Ой поклали Бондарівну
На тисову лавку,
Поки сказав пан Каньовський
Викопати ямку.

Лежить, лежить Бондарівна
Сутки ще й годину,
Поки сказав пан Каньовський
Зробить домовину.

Ой вдарили в усі дзвони,
Музики заграли,
А вже ж дівку Бондарівну
Навіки сховали.

Джерело: Українські думи та історичні пісні. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008, стор.: 186-189.

Виконують: