Про Федора Безродного


Про Федора Безродного

• Про Хведора Безродного
• Дума про Федора безродного

українська народна дума

Ой по потребі, по потребі барзе царській
До там то много війська, гей, понажено
Да через мечу положено,
Да й не єдиного тіла козацького, молодецького
Живого не остановлено.
Тільки поміждо тим трупом Хведор бездольний,
Посічений та порубаний.
Та й на рани смертельнії незмагає,
А коло його джура Ярема, гей, промешкає!
До Хведор бездольний, безродний,
Гей, промовляє словами
Да обіллється гірко сльозами:
— Гей, джуро Яремо,
До дарую я тобі по смерті своєї
Коня вороного,
Ей, а другого білогривого,
І тягеля червони
Од піл до коміра золотом гаптовані,
І шаблю булатную,
Пищаль семип’ядную!
Ой та добре ж ти дбай,
Да на коня сідай,
Да передо мною повертай,
Да нехай я буду знати,
А чи удобен ти будеш
Проміждо козаками пробувати?
До джура Ярема ой да добре дбає,
Да на коня сідає,
Ой да перед ним повертає.
До Хведор бездольний, безродний,
Ей, да промовляє словами,
Да обіллється гірко сльозами:
— Ой да благодарю ж Тебе, Господа милосердного,
Ой, що не ледай кому,
Гей, моя худоба буде доставати,
До він буде за мене
Господа милосердного прохати.
Ей, джуро Яремо,
Да добре ж ти дбай,
Да на коня сідай,
Да їдь понад лугом базалугом,
Та понад Дніпром-Славутою.
До як ушкала гудуть,
Ей, то ти схоронися,
А як лебеді ячать,
Ей, то ти озовися,
А як козаки йдуть Дніпром-Славутою,
Ой, то ти об’явися,
Да шличок на копію іскладай,
Ой, да сам низенько уклоняй,
Наперед Господу Богу
І батькові кошовому,
Отаману військовому,
І всьому товариству кревному, сердешному.
Ой добре ж то він дбає,
Ой та на коня сідає,
Да понад лугом базалугом проїжджає,
Понад Дніпром-Славутою,
Ой, да козаків стрічає,
Да шличок на копію складає,
А сам низько уклоняє
Наперед батькові кошовому,
Отаману військовому,
І всьому товариству кревному й сердешному.
До то ж батько кошовий,
Отаман військовий промовляє словами:
— Ей, джуро Яремо!
Да не своїми ж ти кіньми гуляєш,
І не свої тягеля червонії,
Од піл до коміра золотом гаптовані,
І не свою шаблю булатную,
Не свою пищаль семип’ядну маєш,
А десь ти свого пана убив або істребив,
Або ж ти молодого душі ізбавив.
— Ой, батьку кошовий, отамане військовий,
Я свого пана ані вбив, ні стребив,
А ні молодого душі я не збавив,
А мій пан лежить у лузі, в базалузі,
Постреляний та порубаний,
І на рани смертельнії незмагає.
Да прошу я вас всенижающе
У луг-базалуг прибувати,
Ой да тіло козацьке, молодецькеє поховати,
Да звіру, птиці на поталу не дати!
До то батько кошовий, отаман військовий
Да добре він дбав,
Да в суботу із семисот п’ятдесят козаків вибирав,
Да в суботу проти неділі
О четвертій полуношній годині
У луг-базалуг козаків висилав.
Ой до вони прибували,
Да тіло козацькеє, молодецькеє знахожали,
На червону китайку клали,
Тіло козацьке, молодецьке обмивали,
А шаблями суходол копали,
А шапками та приполами переносили,
Та високу могилу висипали,
І прапірок у головах, гей, устромляли,
Та премудрому лицарю славу учиняли,
А тим його поминали, що в себе мали,
Цвіленькими військовими сухарями!
Услиши, Господи, у просьбах,
У молитвах Люду царському,
Народу християнському
І всім головам слухающим
Та на многії літа
До коньця віка,
До коньця віка!

Коментарі та примітки

Джерело: Українські народні думи / НАН України, Ін-т мистецтвознав., фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України ; [упоряд.: С.Грица (кер. проекту) та ін.; відп. ред. акад. НАН України Г.Скрипник]. – К.: Вид-во Ін-ту мистецтвознав., фольклористики та етнології НАН України, 2007, стор.: 92-101, 789-790.

Виконують: